Адеман. Орбітальне фентезі

Принiс, що я просила?

– Вари з мене воду, Гел, але дай спершу пояснити…

– Он воно.. як, – Бiлогрива не давала йому цiеi можливостi. – Пояснення, яке задовольнить менi розум, малу не врятують, Синiй. Цей факт додасть функцii ще одного.., або кiлькох. Ти не винен, що складеться все по-iншому.

– Ти знаеш… Як ти це можеш знати? – недовiрливо косився крилань.

– Кожному свое, ящiрко. Хтось бачить свiт згори, а дехто – з нутра. Кажи вже!

– Нема.. гордонiтного кар’еру бiльше. І це не тиха вода пiдiйшла з глибин землi.

Не знаю, як це пояснити, але хвилi.., вони завихряються: фонтануе так, немов океан виливаеться iз прiрви. Згори це нагадуе виверження отрути. Нова вода.., воно нi на що не схоже – жовта ядуча пiна iз чорними острiвцями блискучоi плiвки i щось срiблясте у нiй, наче живе…

– Значить, молодший брат пiдняв голову? – перепитала зеленоока.

– На власнi очi бачив. Темне озеро уже охрестили Змiiним шляхом. Знаеш, що це означае?

– Рвати кiгтями твою пiдстилку…

– Що?

– Що таке звiра викурювати з його нори, знаеш?

– А то.

. Цi тварюки, хоч i безкрилi, отрути не пошкодують своiй рiднi..

– Гадаеш, це назрiвае вiйна?

– Що ж iще? Із такою чисельнiстю вгостi не ходять. Свiтлокрилi вже оголосили евакуацiю.

– Мокрий час – вдалий вибiр для нападу. Але ви з братами помиляетесь.. Справжня вiйна – не ця. Чорна хвиля виросла у дуже особливий спосiб. Видовище – для вiдведення очей, – велика кiшка замружилась, схиливши голову набiк. Кiлька секунд ii заплющенi очi свердлили темний, нiкому невiданий простiр.

– І ти, як завжди, бiльшого не скажеш.. Звичайно, це не моя справа.., – прибулець зрушив паузу, – i все ж… я б радив повертати до Геолii.

– Вiд наших дiй мало що тепер залежить. Ти правильно сказав: це не твоя справа, але незворотнi змiни торкнуться усiх химер Знайдення i не тiльки його, – Гелена явно щось обдумувала i несвiдомо нанизувала на випущенi кiгтi свiтлякiв, що повзали скрiзь i всюди.

Обое деякий час мовчали, дивлячись, як шукають захисту увi снi Евинi руки.

Бiлогрива тим часом зиркала помiж гiллям, вишукуючи мiсце, щоб забратися чим вище. Примiтивши мiсце, подерлася догори, щоб краще роздивитися Синьокрила.

– Скiльки тебе знаю, Синiй, нiяк не можу звикнути до твоеi мiнливоi подоби, – Гелена з цiкавiстю розглядала старого i водночас нового Синьокрила. – Як часто ти скидаеш шкуру?

– Про змiни хто б казав, сама живеш за першим сонцем. У Змiiному каньйонi спека така, що мiзки плавляться, не те що трiскае луска.