Адеман. Орбітальне фентезі

– Постережеш ii, доки мене не буде? – стрiпнула вухами напiвкровка.

– Вари з мене воду на тихому вогнi! Ти що задумала, мара! Із мене нiкудишня нянька. І ти, певно, не зрозумiла – рибоголовi не в черзi стоять. Їм човнiв тесати не треба, а океан – iх рiдна стихiя без загонiв. Старший за народженням не винесе хлiба-солi молодшому – гриханська кров спiвае на свiй лад у кожному iз нас. Голошкiрi це розумiють, бо вiд захiдних ворiт Адеману коридор зачинили. Кажуть, мiсцевi замурували всi входи-виходи, а поселяни з околиць до Геолiйських гiр подалi вiд узбережжя тiкають.

І не тiльки вони. Навiть альфаяри покидали своi роговi корита. Мiгрують на вертиполях – скажений народ. Наслiдницi твоiй не мiсце на цьому трактi!

– Скажи iй про це сам. Завтра…

– Завтра? Топи з мене лiд!

– Люди вважають себе розумними. Де логiку по мордi вiдшмагають, там нутро котяче пригнеться. Безкровнi вiйни – ти вiриш у таке? Той, хто штовхае валун, чекае побачити збитi ним тiла. Адеман.

. – наспiх збита загорожа для травоiдiв.. Нiколи не повiрю у його стратегiчнiсть.

– Адеман – не цiль, а лише перешкода. Вони пiдуть далi на пiвнiч. Острiвна iмперiя – ласий шматок для безкрилих. Хтось знав, хтось добре знав, якою вразливою зараз стала Долина Гнiзд. Надто вдало вибраний час. Не здивуюся, якщо зрадником виявиться голошкiрий.

– Це тому, що ти належиш до того лицарства. Хоч… i не до кiнця свiтлокрил, однак iхня кров, що у твоiх жилах, визначае твое бачення.

Ти не вiриш в них.

– У двоногих? Нi…, я просто плавлюся вiд любовi до голошкiрих. Не хизуйся: фiнал описаний смутно, i хранителi не вирахують усiх версiй.

– Пустеля його знае.. Може ще помiряемось iз тобою кiгтями та зубами, коли змiниться свiт, який ми знаемо. По-людськи це якось – гратися словами. Тиша мудрiша..

– Якщо ти знаеш бiльше, нiж говориш, може подiлишся генiальним рiшенням? – у голосi криланя скрипiли нотки роздратування.

Гелена втомлено подивилась у його темнi, позолоченi зоряним вiдблиском, непташинi очi поглядом далекоi вiдсутностi:

– Кип’яти свою воду, гриханю.

. Завтра.., на плато Слiпоi гори.., коли друге сонце подiлить бiлий день.

– Пiдступне мiсце.. Обережно там, на канатнiй дорозi – нею не часто користуються двоногi.

– І я так гадаю.., що менше свiдкiв, то надiйнiше. Не зганьбися, брате, – витримавши паузу, блиснула оком велика кiшка. – Норов у малоi дикий, коритися тобi не буде.