Адеман. Орбітальне фентезі

За iнших обставин, у тихому домашньому кутку, подiбнi iм окреслюють умовнi кордони або вивiшують таблички iз написом: «Вiвчарка зла!», «Паркан пiд напругою!», «Усi дрони – психи!» i догорають свого урiзаного вiку на вiдлюддi.

Їх ломаним недогаркам не дали сховатися за перегородками у своiх мушлях. Витягли iз паленого свiтла Знайдення у нiч хвороi донни-гордячки.. У цьому свiтi вертлява черепашка на всiх одна. Встояти б на нiй.

Пiдтоплена ущелина на мiсцi колишньоi водоносноi жили умовно годилася на роль разовоi нiчлiжки.

На виходi iз розколини унизу лиснiло скелясте дно сухоi долини. Третiй, той, що мав розгонистi крила i видюче око, такi сумнiвнi укриття рукавичного типу називав пастками для гризунiв. Скорився.., прикусивши хвоста.

Пiд софiтами близнюкiв-мiсяцiв висвiтлювалася шлiфована гладь вивiтреного русла. І пологий, пiдступно роблений кремнiевий схил. Над ним на рiзних рiвнях переплiтались хиткi конструкцii скелетворних мостiв. Їх кiстяки так високо дерлися, що спотворювали для приземленого глядача зоряне шитво.

Вiдсутнiсть хмар цiеi ночi обiцяла i день похожий, i переддень бентежний.

Мутнi передчуття не завадили синьокрилу забутися у своiх драконячих сновидiннях. Незабаром вiн готувався скидати шкуру – довгий сон був потрiбен йому, як лiтнiй дощ цiй кам’янiй пустелi.

Чоловiк iз колючками пiд дугами брiв i прищуром, таким що пристае звичкою в умовах надмiрно слiпучих бiлих днiв, викладав пiвколом для iхньоi «прихожоi» виловленi iз озера ребристi ядра. Вони були единим джерелом хоч якогось тепла, i iх треба було ворушити.

Лякатись тiней, чи то.. нести варту заходились по черзi. Рун вiдчував: у спину йому цiлилось янтарне безсоння його супутницi, загорнуте у вовняну дорожню ковдру, яка мало зiгрiвала. Вiн не обертався, бо слухав нiч.

На хмурому смуглявому обличчi дiвчини мiгрували тiнi. Вiд залому одноi брови до iншоi.. В очах барахталось змагання. Це новi епiзоди зi старих спогадiв мурували фортецi в ii головi.

На Руна, що пробив iй грудну клiтку вiстрям iз протиотрутою для пам’ятi, Ева зла.

. не тримала. Воно, зло, кудись глибоко заповзло. Інодi висувало жало або спурхувало зi слiв. Це Танна. Вона контролювала Руна. Вона обвуглила крила лусканю, натравила на них лоунiв i змусила прийняти гру, правил якоi нiхто до пуття не розумiе.

Перше переродження викинуло Евену з ii часу, друге – закинуло у мерзлоту живого пекла, яке повертае попередню пам’ять. Внутрiшня Евина порохiвниця знову тлiла.