Адеман. Орбітальне фентезі

, – пробивався пташиний шелест крiзь людське заперечення.

– Як? – голос вiдмовлявся слугувати, нiби його душили.

– Жоден iз тих небагатьох, якi були за межами силового накриттям, не розумiе. Мiсто на пагорбi.. просто зникло. Там.. тiльки сiрий порох. Нi каменю, нi кiстки вцiлiлоi. Великий цвинтар на березi солодкого моря..

– Сам вiриш.. у те, що бачив? – ще перемiг тон удаваноi байдужостi. Дiвчина ледве могла змагатися iз хвилею, яка ii душила.

– Ілюзiя це чи правда, хтось згодом розбереться, але тобi залишатися тут не можна.

Я маю забрати вас подалi вiд зони прицiлу, доки… доки ми будемо готовi. Безкрилi не зупиняться. Вони замахнулися на острiвну Імперiю, i вони переслiдуватимуть вцiлiлих.

– Вони знають про гордонiтнi схрони? – Ева не зустрiчалися з третiм братом, але iй була вiдома зустрiч з iншим ворогом.

– Малоймовiрно, але в силу обставин наш давнiй невмирущий «друг» захоче скористатись вигодою. Хто зна, що вiн замислить: об’еднатись iз ними заодно, щоб прискорити розорення Долини Гнiзд, чи стояти осторонь i вичiкувати вдалого моменту.

І все ж у Тригора репутацiя деспота, але не дурня. Дiлитись знаннями про гордонiтнi лази iз будь-ким вiн не стане.

– Доки на ваги не покладуть щось цiннiше.. Нам треба знайти Лагоса. Хранитель знае бiльше, нiж увесь Клеврiон поколiнь.

– Це той бородань, що був тобi за батька? – синьокрил замислено сколював плиту масивними кiгтями. – Вiн – знайдений чужинець, а стосовно Клеврiону.., то вже.. нема його. Ти i ще Гор’ян.

. не встигли.

– Ми.. затримались, бо заблукали.., – iз жахом усвiдомила усю правду та, що належала до дванадцятки.

– Не знаю, що сталося iз тим малим – слiдiв його провiдника синi не знайшли.

– І ти досi вагаешся? Хранитель – наш останнiй шанс.

– У двоногих iз Втраченого свiту своерiднi уявлення про чесноти Клеврiону. Я не довiрив би йому i воду варити.

– Я не прошу довiряти йому! Менi… Вiр менi, – виставлена вперед долоня iз агорiйською вишивкою принадила погляд Синьокрила, i вiн здався:

– Смугастим краем уже котяться обози… Нам треба спiшити, щоб застати там твого хранителя.

– Братiв твоiх, Синiй, жаль. І Долину Гнiзд.., i тих, кому допомогти рука не дотягнеться..

– Ви, адемани – люди iзольованоi гiлки Знайдення – ллете сльози та давите жаль, а нам, грихановим нащадкам, ще не окислився залiзний присмак кровi, бо з пам’ятi вода не стече. Ми не тiкатимемо зi своiх насиджених мiсць. Радше сконаемо в лютi.