На нашем сайте вы можете читать онлайн «Адеман. Орбітальне фентезі». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Адеман. Орбітальне фентезі

Автор
Дата выхода
26 января 2018
Краткое содержание книги Адеман. Орбітальне фентезі, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Адеман. Орбітальне фентезі. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Олівія Глейс) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Це історія про втечу. Лабіринтом і Пустелею, по колу і параболою крізь проталини у часі із рваним півквитком. Вимушені мандри негероїв зав’язані на сюжеті про викрадення. Це історія про знахідку — ілюзію полярності, про біле у чорному і темне у світлому. Адеман — старий град у Знайденні, де співіснують істоти людської раси і нащадки печерних гриханів. Їх світ обертається довкола двох сонць. Одна із зірок — Танна, колиска усіх світів, яка, вмираючи, спричиняє катаклізми планетарного масштабу.
Адеман. Орбітальне фентезі читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Адеман. Орбітальне фентезі без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Аби приручити невловимого iз читальнi, я перестав настирливо шукати зустрiчi iз ним. Вiн не вилiзе на зухвалий свист i не прийде на «кис-кис». Якщо потрiбна причина: я захворiю i сконаю. План нехитрий передбачав бездоганну акторську гру. Мене замкнули, але ще не заморили голодом. Значить, моя бульбашка когось ще розважае своiм переливом. Гра стала мiрилом крайнього безумства: не вставати з лiжка, домогтись поверхневого дихання i сповiльнити серцебиття, i так, щоб не втрачати зв’язку iз реальнiстю.
Пiд кiнець ночi, майже над ранок i уперше за весь час мого перебування у гумовiй в’язницi, вiн виявив себе тихим шовковим шелестом.
Я вiдчув присутнiсть вiддаленого спостереження дистанцiйно, перебуваючи радше пiд стелею, нiж у лiжку. Я не мiг опиратися вiчнiсть: треба було повертатись, щоб розiгнати кров у кiнцiвках i змусити себе зробити видимий вдох. У слабкому блакитному ореолi вчувалося чиесь дихання. Те, що я побачив у сутiнках темноi кiмнати, вразило мене не бiльше, нiж я його.
Поруч зi мною сидiла на заднiх лапах i мружила очi домашня мурка.
Із сухого горла зiрвалося лише незв’язне хрипiння – бiль в скронях, i я почувся насправдi хворим. Кiт дивився довгим немигаючим поглядом, чи то вивчаючи, чи то докоряючи, чи може просто беззвучно смiявся.
– Жалiеш його? – крякнуло щось знизу, чим кинуло мене у непiдробний жар. – Повертайся у свiй день. Бездарна ця п’еса, матусю.
Навiть опираючись на подушку, мiй свiт похитнувся i зiрвався кудись у бездонне провалля. Я не сподiвався, що iх буде двое. Власник голосу сидiв i погойдувався на низькому ослiнчику за два метри вiд мене, голосно хихотiв та злорадно кривлявся. Маленький, потворний карлик, ростом не вищий, нiж великий собака. А кiт-матуся навiть не ворухнувся. Невiдривно вивчав мою реакцiю, нi на мить не зводячи свого змiiного погляду. Неприкрита лисина коротуна збоку пушилася острiвком, задовгий, лискучий вiд поту нiс роздувався вiд угарного смiху, а вуха стовбурчились, як у кота-сфiнкса.
– Вистава.. – лайно, я визнаю, – я не пiзнавав власного голосу i навiть того нахабства, що нашвидкоруч устигло в менi дозрiти.
– Ще б дрiбку i ви загнулися, перегравши самого себе. Водички не бажаете? – скоромовкою хихотiв гном, протягуючи трипалою блiдою рукою питво, з вигляду – воду.
Інша права рука його була в нормi.





