Адеман. Орбітальне фентезі

Потворну вiн виставляв навмисно, але мене це не зупинило i я, вихопивши склянку, жадiбно осушив ii до дна.

У першi секунди нашого знайомства я вирiшив, що маю справу iз хитруном, особою, що буде мене провокувати.

– Чого вам треба? – запитуючи, не сподiвався вiдвертоi вiдповiдi.

– О! Нам, бачиш, треба. А вам уже нi? Треба.. – поговорити, – мене починала дратувати його дурнувата манера розмови у такт ритмiчного погойдування потворним тiлом, i я ледь стримувався, щоб не накидати камiння у город господаря. – Еге ж, цiкаво, мабуть, якого милого Тригор вiддав вас Пустелi на випiчку?

– Пустелi на випiчку.

., – для мене це прозвучало, як вирок. – Хто такий Тригор? Може, ти? – але розпалювала цiкавiсть, i я навiть починав забувати про те, що вперто вирiшив не довiряти трипалому.

– Не варто, професоре, перебiльшувати моi скромнi заслуги. Я.. – Лис, ваш нескромний слуга-мамун, – називаючись, вiн схопився на рiвнi ноги та вийшов iз напiвтiнi, його коротка шия витяглась в нитку i резинкою втяглася швидко назад.

 – Не спiшiть називатись iменем, яке вам не личить. Що таке iм’я? Набiр звукiв, на який повертаеться голова.. Камiнь, що до смертi волочиться за тобою.. Ну, то як? У вас iз Тригором багато спiльного – не кожному випадае друга спроба – погоджуйтеся, професоре.

– Не розумiю тебе.., Лис. Мене викрали, щоб пропонувати ще якийсь вибiр.

– О-хо-хо.. – кривонога матри-хо, – мамун почухав свiй острiвок збитих волоскiв i вдавав розчарування дуже переконливо. – Усе, виходить.., складно.

І нащо я пiдписався на таке? З дiтьми все таки простiше..

– Може, ти нарештi поясниш, чому – я? – мене дратувало у ньому все, але я хотiв знати правду, якою б трипалою вона не була.

Вiн подивився довгим поглядом очей-цяток, нiби в саму душу, не питаючи, не вивчаючи, але так глибоко i скорботно, що на секунду змусив мене засумнiватися, та раптово знову захихотiв, злобно i цинiчно. Наступноi митi я його ненавидiв.

– Брама у Знайдення вiдчиняеться не всякому, i лише мiй пан знае час i мiсце.

Вважайте, ви – мiчена дворняжка, яку забрали з вулицi. Подiбнi вам приходять не самi.. Так, так – очi собi, глядiть, не видивiться. У парi йде кровний родич. Цуценятко.., – коротун вивчав мою реакцiю, потираючи свою спотворену пiтну долоню вказiвним пальцем правоi.

Гнiв уже бурлив гiрською рiчкою у моiх жилах, i я мав би втопити цього огидного клоуна. Вистачило лиш короткого зорового контакту iз котом.. Вiн висмикнув заглушку iз чашi, повноi лютi.