Адеман. Орбітальне фентезі

пити, коли мучить спрага?

– Нашi бажання рiзнi… Зараз, примiром, я хочу, хочу випустити кiгтi, – кiт зловiсно звузив зiницi i зашипiв.

– Я знаю, що прошу не прислужника… Та навiть ти не всесильна перед лицем змiнних форм.

– Ти будиш звiра, старче! Ти з глузду з’iхав! Отямся! Не крагуни – агорiйцi прийдуть по неi. І колись я не встигну. Зайвий ризик – виставляти на показ свое справжне нутро, – здавалось Бiлогрива щось обмiрковувала.

– Вона ще ди…

– Вона бiльше, як дитина. Кому, як не тобi, це знати. Ми iз нею пов’язанi, як лезо i точило.

До часу.. Усе е таким, повним чи урiзаним, доки е потрiбним.

Якусь мить вiдун вперто мовчав, опустивши додолу очi, на плямистому чолi вирiвнювались часовi рубцi:

– Це не давало менi спокою, – вицвiлi синi очi на мить прояснились здогадкою – усi вiдповiдi лежали перед ним як на долонi, – правда про тебе, Бiлолика, дала менi надiю…

– Сумнiвна панi… зiгрiвае тих, хто з нею спить i дивиться сни рожевi, – Бiлогрива не розумiла його оптимiзму, але пiдозра уже посiяла зерна сумнiвiв, чого б iнакше так бентежила ii людська усмiшка, що вирiвнювала зморшки.

– Ти – не болокiт, ти.. – iнша..

– Тодi.. i ти – не хранитель? Хто тодi ми? – Гелена поiдала його хижих поглядом зелених хризолiтiв, загрозливо зiщуливши вуха, вичiкувала нового випаду.

– Колись ми знову зустрiнемось, але дiалог буде iншим.. Бо ти станеш вiльною. Тобi не треба буде ховатись в тiнь вiд сонць. Напiвкровкою складно почуватись.. Еге ж? Бути в’язнем у власному тiлi.. Такими не народжуються.

. Чи не Тригор тут доклав свого хисту? Коли бiле сонце щоранку злизуе твою хоробрiсть, воiн стае жебраком.. Слухаеш свое серце? Ритм не той.. Ти пiдеш за своiм.., щоб звiльнитися. Ми всi так робимо..

Своi здогади Лагос озвучував без звичного переможного пафосу з нотками гiркоти в голосi i з прихованою надiею на те, що напiвкровка е тим самим провiдником, який вивiв його колись iз полону самотностi, вiдчинивши дверi до Знайдення. В силу своеi двоiстоi натури вона не тiльки надiлена бiльшими можливостями, про якi сама ще не здогадуеться, але й потребуватиме у недалекому часi людськоi присутностi, так само, як його донька потребуе ii опiки зараз.

Бiлогрива зберiгала маску, лиш хвiст опушено сiпався:

– Вiдаючи те, що буде колись, людина не може збагнути, що принесе iй завтрашнiй день – опiвднi попрощаешся зi своею крихiткою востанне. Гостi з Адеману вже прибули i надовго затриматись не планують.

– Не бачив iх самих, – Лагос не був здивований.