Наші дракони вбивають нас

– Може пiдказка знаходиться на цьому полi…

– Це навряд-чи…

– Сама знаю…

Тереза пiдiйшла до картини, аби краще ii роздивитися

– Яка красива…!

Ступила крок – паркет пiд нею почав скрипiти, доки одна дошка не трiснула.

– Терезо, здаеться тут пiд пiдлогою щось е. Та тут же шкатулка, – Олеся вийняла з-пiд паркету зовсiм маленьку за розмiрами скриньку блiдо-блакитного кольору.

– Вiдривай.

– Це маеш зробити ти.

Тереза узяла знахiдку до рук. Здавалося зараз усе мае стати зрозумiлим. У шкатулцi знаходився круглий камiнь глибокого смарагдового кольору з маленькими вкрапленнями усерединi.

– Терезо, може це i е той амулет, про який тобi говорила Уляна?! Можна поглянути?

– Тримай… Так, це напевне вiн. Думаю бiльше нам тут робити нiчого.

– Тодi ходiмо.

Дiвчата вимкнули свiтло i впевнились, що у будинку порожньо. Та, щоб не зраджувати традицiям, вийшли у вiкно, тим паче це додавало ситуацii певноi гостроти.

Олеся першою опинилася на волi. Тереза ж задивилася на фото теперiшнiх власникiв: типова щаслива родина – мама, тато, дорослий син – посмiхалися бiля новорiчноi ялинки. І тут дверi вiдчинились, на порозi з абсолютно розгубленим виглядом стояв чорнявий хлопець рокiв двадцяти iз струнким гарним тiлом та мокрим волоссям – щойно з душу. Той факт, що новоявлений хазяiн був лише у рушнику, додавав йому вигляду ще бiльшоi недоречностi. Не встиг вiн промовити нi слова, як некликана гостя з товстим альбомом та шкатулкою у руках розсмiялася та чкурнула у вiкно.

– Бiжимо, – мовила Тереза Олесi, яка мала щастя спостерiгати цю нiму сцену. І дiвчата з реготом зникли.

Хлопець, як був у рушнику, вибiгав на двiр i з дивною усмiшкою проводжав неочiкувану незнайомку.

ГЛАВА 5

У краiнi Драконiв зараз лiто, там завжди лiто, там завжди цвiтуть анемони. Де знаходиться ця краiна вам не скаже нiхто, навiть ii жителi. Хоч би тому, що воно цього не знають i, адже розумiють всю безкiнечнiсть простору.

– … Дракони, брати, воiни…! Наше корiння йде в iсторiю, аж до створення свiту та до народження цiнностей у ньому. Наше корiння дало мiцнi пагони, розрiсшись у цiлий Всесвiт. Та зараз наш цвiт уражае розбрат та жадоба. Нашi ранiше вiрнi союзники звернули зi стежки миру та процвiтання i витягнули братнi народи на криваву стежку вiйни. Золотi Дакони! Я закликаю вас усiма силами обороняти Анему.