Посол Царя Царів

Але один з вершникiв поiхав разом iз… Ну, з цими. Ден знову затиснув менi рота – боiться, що я заговорю, поки ворог ще близько. Але я не збирався такого робити. Нарештi, вiн сам порушив мовчанку.

– Не знаю, що робити. Погано навiть не те, що во- ни намовляли фейфеiв когось вбити. Погано те, що це ханцi…

Тобто китайцi. До речi, я далi всюди, де вiн казав – Хань, ханьцi – мiняю на Китай, китайцi.

– Китайцi, якi служать чжурчженям-маньчжоу, причому – або я з ними не бився, або вони iз прапорних вiйськ.

Зрозумiвши мою необiзнанiсть, вiн пояснив:

– Далеко на пiвночi е народ – ранiше вони називалися чжурчженями. Колись вони об’едналися та захопили пiвнiчний Китай. Потiм i iх, i нас розбили татари. Зараз вони знову об`едналися – пiд владою племенi манчжоу…

Ага, маньчжури.

– В них е вiйська трьох народiв. Своi власнi, татарськi (тобто – монгольськi) та з тих китайцiв, що перейшли на iх бiк. Або вже й виросли пiд iх владою, в iх державi. І в кожному з трьох вiйськ е кiлька загонiв – найкращих.

Якi мають особливi прапори.

Науковий редактор. По вiсiм, проте в тi часи, про якi розповiдае Ден, ще не всi монгольськi та китайськi «прапори» завершили свое формування.

Ден зiтхнув i продовжив:

– Ми билися з ними. Татарська частина вiйська робить набiги й жене людей у рабство. З ними i деякi загони китайцiв. І одного разу вони наштовхнулися на нас.

– Це на молодцiв Лi Цзичена? – назвав я селянського вождя, про якого читав ще в першому життi.

Ден спочатку не зрозумiв – чи вдав, що не зрозумiв – але потiм…

– Нi, Лi Цзичен – вiн вимовив це iм’я зовсiм iнакше – в китайський мовi один, здаеться, звук можна вимовити рiзними тонами. – Нi, Лi Цзичен тодi лише одним загоном командував. Спочатку з нами билися звичайнi татари i звичайнi зрадники. Їх ми розбили, але тодi на нас вдарили прапороносцi. Татарська кiннота i китайська пiхота. І, хоча iх було менше, вони вiдкинули нас. Як розповiв один сотник… зi звичайних вiйськ… якого силою змусили служити манчжоу, i вiн перебiг до нас – китайськi прапорнi, головним чином, пiхота.

Але вона рухаеться верхи, та перед боем спiшуеться. Так от. Оцi… вони були дуже схожi. І говорили тiею ж говiркою. І сидять на конях, i озброення… Але якщо вони вже тут!

Ми помовчали.

– Взагалi я давно не вояк. Кiлька рокiв тому наш загiн здався за умов, що тих, хто схоче – вiзьмуть у вiйсько, а хто не схоче – вiдпустять.