Посол Царя Царів

Я вибрав друге, i, оскiльки сам з пiвдня i моя рiдна говiрка схожа на тутешню, то подався на Тайвань. Навоювався я. Майже вiсiм рокiв.

– Але ти – освiчена людина.

Китаець гiрко посмiхнувся.

– Мiй батько був вiйськовим чиновником.

– Що? Ага, офiцером.

– Невисокого рангу. Але я готувався до екзаменiв, у нас же без здачi екзаменiв – нiкуди. Якщо ти вiйськовий – а обрати мирний фах сину вiйськового майже що неможливо – то iспит на знання канонiчних[10 - Канонiчних конфуцiанськоi релiгii.

] книг, вiйськових книг, та на володiння зброею. Я рано пiдготувався, ще зовсiм пiдлiтком – але якраз тодi «вiроломнi» вбили Сина Неба, та почали страчувати всiх порядних людей.

Науковий редактор. «Вiроломнi» – так в народi прозвали корумповану придворну клику, ядро якоi складали евнухи. У 1620р. вони отруiли (через два мiсяцi пiсля воцарiння) розумного та енергiйного iмператора Чанло та розв’язали нечуваний навiть для Китаю терор – не лише проти своiх противникiв, але й проти тих, ким вони самi були незадоволенi, або чиi посади бажали передати своiм людям.

Зокрема, були страченi майже всi воеводи, популярнi серед солдат. Дiяльнiсть «вiроломних» стала останнiм поштовхом для жахливоi селянськоi вiйни, та спричинила завоювання Китаю маньчжурами. Особливо катастрофiчнi наслiдки мало скасування «вiроломними» служби кiнних гiнцiв (1627р), яке привело до фактичного розвалу управлiння державою та забезпечило повстанцiв кiннотою.

– Коли стратили батькiвського начальника, якiй був до нас дуже добрим, батько схопився за серце й помер. Навiть якби я здав екзамен – а такого не бувае, аби невгодний начальству екзамен здав, то нiхто б мене нiкуди не призначив. На щастя, у батька був один справжнiй друг, вiн влаштував мене… – Ден знову вжив незнайоме менi слово.

Я перепитав. До речi, бiльшiсть випадкiв, коли менi доводилося перепитувати, я не позначаю на письмi – iх було багато.

– Ну, коли начальству треба було послати листа, я брав його, скакав, потiм було мiсто, де мене чекав iншiй, вiн брав листи, а я повертався з тими листами, що йшли назустрiч. Але через кiлька рокiв «вiроломнi» скасували цю службу – i ми подалися до повстанцiв, а куди дiватися?

– Цi маньчжури… Манчжоу… Вони мають вихiд до моря?

– Так.