Посол Царя Царів

Іспанка кидала в нього камiння, але користi з того було мало.

– Готуйся!! – раптом заволав Ден, i метнув у велета спис.

Той, встигнувши побачити, що китаець готуеться метнути, вiдбив спис мечем, проте Ден опинився поряд, i спробував дiстати його шаблею. Велет знову вiдбив удар мечем, i вдарив Дена ногою, але через те затримався на пару секунд, яких якраз i вистачило менi, аби увiгнати шпагу…

Знаете, чому мало хто носить клинки за спиною? Бо падати боляче. Я, здаеться, казав, що не бачив у-шу? Удар лiктя, що збив мене на землю, дуже схожий на тайський бокс.

Власне кажучи, мене порятував мiй колет. В ньому, мiж зовнiшньою шкiрою оленя та пiдкладкою вставлено пластини з провареноi в олii та пресованоi буйволячоi шкiри. Клаус вважав, що такi колети iнколи й кулю тримають, не знаю – але удар вiн зм’якшив, а шпага залишилася в тiлi противника, який несподiвано зупинився, бо Ден якимось дивом пiдхопив спис та встромив його. Я, ще не вiрячи в порятунок, витяг з-за спини шаблю. Вона вже не знадобилася. Я навiть не зразу втямив, якоi деталi не вистачае в пейзажi, поки Ден не повiдомив:

А франки втекли.

Загинуть. Кiнь зрадника он там прив’язаний – його палець вказав, де саме.

– Дожени, зустрiнемося там, де була засада. Стiй! Спочатку заряди зброю та, – вiн посмiхнувся, – запали свою люльку.

* * *

Кiнь виявився смирним – мабуть, i правда зрадник був пiхотинцем. Я переiхав мiст, та дуже швидко знайшов мiсце, де трiйця iспанцiв завернула до лiсу та погукав португальською. Вiдверто кажучи, мое володiння португальською на рiвнi «моя твоя питай, як пройти Лiсабон?» Але я сподiвався, що iспанцi хоч щось зрозумiють, проте, про всяк випадок, повторив латиною (причому машинально назвав iх iберами, як воно в римськi часи), потiм згадав, що я ж французькою володiю, хоча й пiдзабув трохи, але покликати мовою Мольера та Вольтера не встиг, бо вони вiдгукнулися, а потiм…

– Дон Крiстобаль-Себастиан-Мiгель-Ізабель, барон де Като, щиро вдячний за порятунок! – останнi слова вiн вимовив латиною.

Рокiв сорок, вандейкiвська борiдка, чорнi очi…

– Ми ще не порятувалися!

Я почав ламати колодку своею сокиркою.

– Першу даму!

– А дама зможе битися? Тримайте, поки що, рушницю.

Другий, рокiв сiмнадцять-вiсiмнадцять, виявився Альфонсом… Ну далi я й запам’ятовувати не став, молодшим бароном… Тобто не дуже-то вони знатнi, якщо в батька лише один титул, а не так, як, наприклад, син герцога Йоркського – граф де Марч. Дама трохи, але таки старша за Фiлiпу.