Мисливські усмішки (збірник)

Я не кажу, що людина народжуеться з якимись там сатиричними чи гумористичними «гвинтиками» в головi, але кожна людина мае до чогось певного бiльший потяг, бiльше покликання, нiж до iншого.

А коли в людини е потяг чи покликання, примiром, до сатири, до гумору, вона ними, – сатирою та гумором, – бiльше й цiкавиться, бiльше вивчае класикiв сатири та гумору, народну сатиру та гумор, стежить за новими явищами в сатиричнiй та гумористичнiй лiтературi, тим самим задовольняючи свое до них покликання, а разом з тим виховуе, збагачуе, розвивае власнi зерна сатири та гумору.

Кiнець кiнцем сатира та гумор робляться справою ii життя, ii фахом, коли мова йде про лiтературу.

Розумiеться, що все це розвиваеться не само по собi, а в загальному процесi розвитку нашоi лiтератури i взагалi культурного нашого життя.

М. Є. Салтиков-Щедрiн писав, як ви знаете:

«Лiтература знае такi людськi дii, якi мають у собi певну мiру загадковостi i щодо яких публiка ще не з’ясувала, порочнi вони чи доброчеснi.

Фiлософи пишуть, з метою пояснити цi дii, цiлi трактати; романiсти беруть iх за основу багатотомних творiв; сатирики роблять ту саму справу, закликаючи на допомогу зброю смiху. Ця зброя дуже сильна, бо нiщо так не збентежуе порок, як свiдомiсть того, що його вже викрито i що з приводу нього вже залунав смiх».[1 - Щедрин Н. (М. Е. Салтыков). О литературе. М.: Гослитиздат, 1952. С. 591.]

– Ну, правильно, – ви своеi. – І потяг, i покликання до сатири та до гумору в нас есть, i познайомилися ми з народною сатирою та з гумором, читали класикiв, стежимо за новими явищами в сатиричнiй та гумористичнiй лiтературi i навiть, бажаючи працювати в лiтературi, закликали для цього на допомогу зброю смiху! Все зробили! А все ж таки – як писати фейлетони? Як писати гуморески?

Я можу вам розповiсти, як, як менi вiдомо, пишуть чи писали iншi письменники, з трудом можу розказати на окремих роботах-прикладах, як я iх сам писав, але як взагалi писати, не знаю i порадити нiчого не можу!

Ви гадаете, що я не цiкавився колись, не допитувався, як писати? Допитувався! Але, на жаль, нiхто нiчого певного менi не сказав.

– Як ви пишете? – питав я.

– А так: пишу, та й уже!

Один iз вiдомих письменникiв-сатириконцiв (був до революцii в Петербурзi журнал «Сатирикон») писав, кажуть, так: сiдае за стiл, перед ним чотири смуги паперу, на кожнiй лежить авторучка, вiн на одну тему пише чотири варiацii гуморески i кожну варiацiю окремою ручкою.