Мисливські усмішки (збірник)

Несе цi чотири варiацii до редакцii i читае редакторовi. Редактор дуже часто запитував, кажуть, письменника:

– А п’ятоi варiацii у вас нема?

Я не думаю, щоб твiр дуже вже залежав од авторучки та вiд паперу.

Колись до мене завiтав був Народний художник СРСР Анатолiй Галактонович Петрицький. Сидiли ми, гомонiли, курили. Анатолiй Галактiонович одiрвав од коробки з-пiд цигарок кришку, взяв напiвспаленого сiрничка, вмокнув сiрничка в чорнило, сидить i дряпае, так собi – мiж iншим, сiрничком по картону. А вийшов чудесний портрет.

Крiм, отже, матерiалу, ще щось, очевидно, для художнього твору треба.

Якось улiтку ми жили з одним нашим талановитим поетом в мальовничому селi на Полтавщинi, над рiкою над Сулою. Поет працював над перекладами з Пушкiна. А я милувався з нашого поета. Як поет працював? Вiн одразу, що називаеться, «з маху» з росiйськоi мови без единоi помарочки «переписував» мовою украiнською цiлi сторiнки. Один варiант. Потiм таким-от способом – одразу другий варiант. Читаеться потiм перший варiант, читаеться – другий, з двох робиться один.

Переклад готовий. Та який переклад! Можливо, що поет потiм iще шлiфував переклади, але того вже я не бачив, я розповiдаю про те, чого був свiдком сам.

Усi ж ви бачили рукописи великого Льва Толстого, читали про те, як вiн працював! Скiльки вiн правив, скiльки i ним самим i для нього кожний твiр було переписувано… А потiм iще правка в коректурi, коректура коректури, коректура в гранках.

Вiд цього хiба твори Л. М.

Толстого були менш художнiми? Навпаки! І хiба така кропiтка над творами робота принижуе велич Толстого?

Якось я запитав сина нашого украiнського видатного новелiста:

– Коли не секрет, розкажiть, прошу вас, як працював ваш батько?

– А чому, – вiдповiдае син, – це секрет? Нiякий не секрет! Щоранку з батькового кабiнету вигортали купи подраного паперу.

Але ж дивувалися письменниковi сучасники, дивуемося ми, цiлий свiт дивуеться, як можна одним словом передати психологiчний стан людини, двома-трьома словами намалювати цiлу картину, а на однiй-двох сторiнках дати соцiальний стан цiлого вимученого народу!

Кожний робить, в даному разi пише, як умiе!

5

Найважче й найнеприемнiше писати про себе.

Я ще раз кажу, що не маю жодного намiру давати якiсь певнi рецепти, як писати, та iх, тих рецептiв, i нема. Я спробую розповiсти, примiром, чому i як я написав свою «Зенiтку», бо iз моiх творiв ii, мабуть, чи не найбiльше знають.