Мисливські усмішки (збірник)

А письменник – нi. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю.

А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в лiтературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, «куди дiрка дiваеться, як бублик iдять».

Бо письменники так, спроста, не бувають.

І от коли пригадаеш життя свое, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним iнженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором.

Пiдскочать отi явища – i записала людина.

Головну роль у формацii майбутнього письменника вiдiграе взагалi природа – картопля, коноплi, бур’яни.

Коли е в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур’ян, чи коноплi – амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.

І це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба iй дадуть як слiд подумати?

Зразу ж мати пужне:

– А де ж ти ото сiв, сукин ти сину?

І натхнення з переляку розвiялось.

Тут i стае в пригодi картопля.

Так було й зо мною. За хатою недалеко – картопля, на пiдметi – коноплi.

Сядеш собi: вiтер вiе, сонце грiе, картоплиння навiвае думки.

І все думаеш, думаеш, думаеш…

Аж поки мати не крикне:

– Пiди подивися, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько, не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хiба на них наперешся?!

З того ото й пiшло. З того й почав замислюватися. Сидиш i колупаеш перед собою ямку.

А мати, було, лаеться:

– Яка ото лиха година картоплю пiдривае? Ну, вже як i попаду!!

Пориви чергувались.

То вглиб тебе потягне, – тодi ото ямки колупаеш, – то погирить тебе в височiнь, на простiр, вгору кудись. Тодi лiзеш у клунi на бантину горобцiв драти або на вербу по галенята.

Конституцii я був нервовоi, вразливоi змалку: як покаже, було, батько череска або восьмерика – моментально пiд лiжко й тiпаюсь.

– Я тобi покажу бантини! Я тобi покажу галенята! Якби вбився зразу, то ще нiчого.