Мисливські усмішки (збірник)

Треба вам знати, що звiр, – коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, – робить коло: i заець, i лисиця, i вовк.

Кожний iз них, зробивши коло, повертаеться до того мiсця, звiдки його пiднято, – отже, ваша задача не бiгти разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.

Собаки гонять, як знаемо, уголос, i коли наближаеться гон, – знайте, що звiр iде до вас!

Стежте тодi пильно!

Голос наближаеться, наближаеться, наближаеться.

Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка!

Бах! – i нема нiчого…

Заець робить невеличке коло, лисиця – бiльше, а вовк, – той iще бiльше.

Чекати iнодi доводиться довгенько, – отже, одягайтесь тепло.

Одяглися.

Вам удома й кажуть:

– Ти iздиш-iздиш, стрiляеш-стрiляеш, собак годуеш, а в Ганни Іванiвни он яка чорнобурка! І рушницi нема, i собак нема, – а чорнобурка – очей одiрвать не можна.

– Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Украiнi чорнобурка трапляеться дуже й дуже рiдко! Майже нiколи!

– Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!

– Та що ти, Господь з тобою! Що ти хочеш, щоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!

– А песцi там есть?

– Єсть!

– Бiлi чи голубi?

– Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi бiлiшають та голубiшають.

Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа…

В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затишноi хати Йосипа Явдокимовича й простуете до Срiблянського ярка, де:

– Їй-богу, аж два лисичачих виводки!

Йосип Явдокимович – старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своему вiку:

– Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби iм нема!

Ранок.

Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв…

Докучай i Бандит – на смику.

Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв i зайцiв, i лисиць, i вовкiв, – його вже нiчим не здивуеш, а Бандит тiльки друге поле починае, – вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагаеться, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову – вперед.