Нічний флангер

Нiчний флангер

Павло Курило

Чорна загроза #1

Подii оповiдання вiдбуваються в паралельнiй реальностi, де Русь залишилась унiкальною сильною державою i розвинулась без чужоi "допомоги" i чужинськоi релiгii. У цiй iсторii парадоксально переплелись козаки i космiчнi кораблi, мiжпланетнi перельоти i надлюдськi здiбностi характерникiв, вiдуни i iншопланетна загроза, нелюдське зло i героiчна самопожертва.

Павло Курило

Нiчний флангер

– А ще, пам’ятаю, був випадок, продовжував Славко, – сотник сiверських оглядав периметр.

Дивиться вiн значить, а вже й сутенiе наверху. Розвернув перископ на захiд i, треба ж такому статись, натрапив на мар-морру. Як вона там опинилась, нiхто не знае. Та й на додачу в саме око ii глянув. Будь вона неладна.

Славко багатозначно потягнув закатараченим носом.

– І що? – байдуже буркнув вiчно всiм невдоволений Марко. Йому вже достатньо набридли небилицi, якi зi нудьги оповiдав Славко.

– Та що, що, похолодiло в бункерi, i насилу вiдiрвали сотника вiд окуляра.

Пiв голови промерзло в кригу! Кажуть, волосся обсипалось, нiби кришталевi голки. Одразу ж помер пiсля того нещасний.

– А чого пiв голови?

– Перископ бункера був слiпий на один окуляр, вже не новий, сам знаеш, як сiверських накрило свого часу.

Марко тiльки зiтхнув i зiтнув плечима. Краще вже Славковi оповiдi, нiж iнфа з фронтiв. Там також байочок вистачало. Славковi ляси були хоч трохи ближчими до реальностi, нiж пропаганда вiйськового мiнiстерства.

– Сiверських шкода, там i мiй дядько був. Славний чолов’яга. В чорножупанних ходив, уявляеш? – Славко посовався в скрипучому крiслi зв’язкiвця i зиркнув на монiтори. Було спокiйно.

В тутешнiх краях майже не чулось вiдгомону боiв. Лiнiя фронту розповзлась пунктирною змiею, охоплюючи своiм тiлом зранену виснажену землю. Найближче кiльце ii тiла було в кiлометрах ста звiдси. Та часом i сюди доходили сили неприятеля. Стрiлець Марко вiдповiдав за вогневий комплекс дзоту. Нормальний загалом хлопець, от тiльки похмурим був занадто, нiби щось випекло юнацьку iскру в його очах.

Звичкою його було обмацувати через рукав сорочки протез шуйки (лiвоi руки), хоч сам вiн цього й не помiчав. Видавало в лiвицi протез тiльки ii колiр, та цифрово-буквеннi маркери технiчних вузлiв, захованих пiд синтетичною шкiрою. Скидались тi маркери на дивне бiле тату, чи незвичнi шрами. Зачепило його рикошетом льодяноi голки. Казав що й не болiло навiть.