Тамплієри короля Данила

Зовнi панували iншi закони, зовсiм не схожi на тi, що проповiдувалися у церквах.

– Все? – Інокентiй вирiшив закiнчити неприемну для себе розмову. – Що ще?

– Вчора до Риму прибуло литовське посольство князя Мiндовга, – повiдомив кардинал.

– Мiндовга? – здивувався Папа. – Щось знайоме. Пригадайте, де я мiг чути про нього.

– Про нього писав гросмейстер ордену Святоi Марii Тевтонськоi.

– Так-так! – згадав Інокентiй. – Цей дикун прийняв святе хрещення вiд магiстра Бруно. Що ж, гросмейстер вчинив мудро, як розсудливий державний муж.

Якщо не вдаеться завоювати Литву мечем, варто спробувати це зробити хрестом.

Рiнальдо Контi обережно кашлянув.

– Що таке? – невдоволено запитав Папа.

– Я не знаю, наскiльки правдивi цi вiдомостi, але до мене дiйшли чутки, що Мiндовг вже встиг порвати з орденом i пристати до руського володаря Даниiла.

Почувши це iм’я, Папа Інокентiй пiдвiвся з-за столу, обiйшов його i зупинився перед великим вiкном. Надворi падав великий лапатий снiг, який почався ще звечора.

Вiн покривав рiвним пухким покривалом усе мiсто, вiд чого воно здавалося мирним i блаженним.

Йому згадалися подii 1246 року, коли, перебуваючи пiд охороною короля Генуi, вiн вiдрядив до Даниiла легатiв з пропозицiею коронувати руського князя i повернути його пiд благословення римського епископа. Якби тодi це вдалося, то вплив римського престолу простягнувся б аж до диких орд Батия. На жаль, зiрвалося. Хоч i виправдовував своi дii Інокентiй IV, але все ж згодився з тим, що у цьому була провина обох.

І вiн, i Даниiл переслiдували лише свою мету: Рим намагався приеднати руськi землi пiд свое покровительство, Галич старався лише використати вплив Папи для боротьби з монголами. Все закiнчилося тим, що запальний князь вигнав вiд себе домiнiканського монаха Олексiя Геселона i припинив будь-якi зносини зi Святим престолом. Зрештою, це було навiть доречно. Усi цi роки римський престол у Римi не перебував.

– Ваша Святосте? – обережно озвався кардинал, коли мовчанка затягнулася.

– Даниiл – моя найбiльша надiя i мое поки що найбiльше розчарування.

Інокентiй зiтхнув i повернувся на свое мiсце.

– Де вони зупинилися? – поцiкавився вiн.

– Неподалiк. Зараз вони чекають аудiенцii Вашоi святостi.

– Скiльки iх?

– П’ятеро.

– Вони тут?

– Так, у залi для гостей.

– Що ж, не будемо iх заставляти чекати. Через чверть години проведи iх до мене.

З цими словами Папа пiдвiвся i зник за бiчними дверима, де знаходилася тронна зала.