Тамплієри короля Данила

Мало того, я його очiкував уже давно, дивно лише, що вiн так довго тягнув.

Інокентiй замовк, схвильований думкою, яка щойно спала йому. Вiн уважно подивився на обох магiстрiв i запитав:

– Хто з вас може виконати мое завдання?

Наперед виступив Гiйом де Шатонеф.

– Ваша святосте! – сказав вiн. – Рицарi ордену святого Іоанна Єрусалимського готовi це зробити.

– Менi потрiбно з десяток рицарiв, яким я хочу доручити поiхати за людиною до монастиря Святого Павла у Мессiнi i супроводити ii сюди.

– Необхiднi Вашiй Святостi люди через годину будуть тут, – уклонився госпiтальер.

– Ваша Святосте! – озвався Рено де Вiш’е, який до цього часу мовчав. – Дозволите? Не варто братовi Гiйому де Шатонефу затрудняти себе. Достойний брат Гiйом де Пардо зараз на чолi десяти братiв чекае за стiнами замку i готовий негайно вiдправитися за першим же вашим наказом.

Інокентiй IV хижо подивився на Великого магiстра, який ледь утримав посмiшку. Вiн зрозумiв, що храмовники в черговий раз обiйшли госпiтальерiв.

– Брате магiстре, я нiколи не сумнiвався у вашiй вiдданостi менi, рiвно як у вiдданостi усiх братiв, – мовив Папа до Гiйома де Шатонефа. – Я завжди пам’ятаю про це. Але брат Рено правий. Не варто турбувати iнших братiв, якщо хтось уже готовий виконати завдання. Адже робимо ми спiльну справу. Я вам дякую. Брате Рено, я хочу бачити цього достойного рицаря.

– Так, Ваша Святосте, – схилив голову Великий Магiстр. – Гiйом де Пардо буде у вас через п’ять хвилин.

– Я чекаю.

Кардинал Контi став поруч Папи.

– Панове, аудiенцiя закiнчена, – сказав вiн.

Обидва магiстри вклонилися i покинули кабiнет.

– Монастир Святого Павла? – перепитав кардинал, коли вони залишилися удвох.

– Так. Це я повертаюся до нашоi розмови. Олексiя Гесенна потрiбно кимось замiнити.

– А до чого тут Мессiна?

– Абатом бенедиктинського монастиря там брат Опiзо.

– Ви вважаете…

– Я вважаю, що брат Опiзо – саме та людина, яка менi потрiбна.

– Абат Опiзо? – перепитав декан.

– Менi це вiдомо, але брат Опiзо одного разу зробив менi послугу, i я вважаю, що зможу довiритися йому ще раз, – вiдповiв Папа.

– Все у руках Божих, – схилив голову кардинал. – Але чому тамплiери?

– Я не сумнiваюся в можливостях iоаннiтiв, як i тевтонцiв, але для досягнення мети менi потрiбнi пронири. А храмовники Великого магiстра саме такими i е.