Тамплієри короля Данила

 – Ви хочете запитати, чи виконав би я свою погрозу?

– Ви читаете моi думки, брате Гiйом, – здивувався Опiзо. – То як?

– Виконав би.

– Дивно. А як же обiтниця ордену не кривдити християнську душу? Адже ви навiть вiдмовилися вiд участi у штурмi Константинополя, хоча там були схизматики, а тут же людина, що вiрить так само, як i ви!

– А користi з того, що цей негiдник впевнений, що Дух Святий сходить не лише вiд Отця, але й вiд Сина? – вiдказав де Пардо. – Це йому не завадило зрадити нас такому ж вiрному ревнителю вiри.

Абат Опiзо не став сперечатися з командором тамплiерiв, хоч i мав щодо цього свою думку, тим бiльше, що в цей момент повернулися Бомон з де Грiмором. Шкiряного мiшечка у руках англiйця не було, зате його заросле обличчя свiтилося вiд задоволення.

– Що у тебе, Едуарде? – запитав де Гiйом.

– Сiр! Корабель готовий переправити нас через протоку негайно, – вiдповiв Бомон.

– Чудово, Едуарде! – похвалив рицаря командор. – Поспiшiмо ж, а то знову, не доведи Господи, з’явиться якийсь потрiпаний корабель з товаром, якого потрiбно буде рятувати.

Власник найнятого Бомоном судна виявився бородатим чоловiком могутньоi статури у добротному зимовому одязi i був з Венецii. Сума, отримана ним за таку незначну роботу, враз заставила його демонструвати саму люб’язнiсть i бажання якнайбiльше догодити таким щедрим клiентам.

– Я щасливий бути корисним таким шановним панам, – розплився вiн в усмiшцi.

– Коли ми можемо вiдплисти? – запитав де Пардо.

– Як тiльки шановнi пани зiйдуть на мiй корабель.

– Тодi почнемо одразу ж, – сказав командор i спiшився.

До нього пiдбiг його зброеносець i притримав коня за вуздечку. Зiскочили з коней й iншi рицарi. Їхнi служки одразу ж взялися за роботу.

Абат Опiзо також спiшився. Вiн задоволено спостерiгав за злагодженою роботою зброеносцiв. Вони смiливо переводили коней трапом i прив’язували до довгого бруса посерединi палуби. Навченi, звиклi до подiбних подорожей конi були спокiйнi i не проявляли нiякого занепокоення.

Зрештою, переправа через протоку тривала менше, анiж саме вантаження, i невдовзi судно входило у порт Реджо. Одразу ж iз причалу подорожнi вiдправилися далi. Командор де Пардо мав намiр прибути до Папи вчасно, тому не хотiв втрачати жодноi хвилини. Увесь шлях вiн розбив на дев’ять денних переходiв ще дорогою сюди. Принаймнi першу нiч командор хотiв переночувати в Тропеа, а це добрих сорок?лье.