Тамплієри короля Данила

Старший син Лев – точна копiя Данила, яким воевода пам’ятав його у битвi на рiчцi Калцi: такий же коренастий, свiтло-русявий; йому передалася вiд батька навiть спадкова риса – меч вiн тримав у лiвiй руцi. Не дивно, що Лев був улюбленцем князя, його наступником. Плануючи передати Леву трон, Данило оженив його на Констанцii, дочцi угорського короля Бели.

Другий син Данила Роман – повна протилежнiсть братовi. Вищий вiд нього, худорлявий, чорнявий красень – усi цi риси вiн успадкував вiд матерi, дочки Мстислава Удалого.

Майже одночасно зi старшим сином Данило оженив i Романа на племiнницi австрiйського герцога Гертрудi. Зараз обидвi жiнки стояли поруч з Костянтином i захоплено позирали на чоловiкiв.

Третьому брату Шварну заледве виповнилося двадцять рокiв, але вiн старався не вiдставати вiд старших братiв i вже багато чого досяг. Лише поки що був неодружений.

Інших двох вершникiв, що iхали майже одразу за братами, присутнi бачили вперше. Це були юнак i дiвчина, обое свiтловолосi, деяка схожiсть iхнiх облич виказувала iхнiй кревний зв’язок.

Одягнутi вони були не у руську одiж, а в литовську, тому можна було припустити, що цi двое – полоненi князя, як це часто бувало у подiбних походах, але чiпке око Костянтина не вловило скутостi чи страху у iхнiх рухах. Навпаки, обое трималися гiдно, усiею своею поставою пiдкреслюючи свое незалежне становище.

Одразу за ними iхали тисяцькi та iншi зверхники, кожен на чолi свого загону.

Князь Данило ледь помiтним рухом зупинив коня.

Миттю поруч вирiс слуга, обома руками вхопив повiд. Данило легко зiскочив на землю i, не чекаючи iнших, пiдiйшов до зустрiчаючих.

Воевода Костянтин на знак поваги опустився на колiно; жiнки низько схилили голови.

– Устань, вiрний друже! – пролунав такий знайомий голос князя.

Воевода пiдвiвся.

– Вiтаю iз щасливим поверненням, князю! – сказав вiн.

– Щасливим – це точно! – вiдзначив Данило.

Вiн повернувся до митрополита, схилив голову, мовчки прийняв благословення, поцiлував простягнутий хрест.

– З Божою помiччю ми перемогли.

Лише пiсля того князь пiдiйшов до княгинi Юрате i нiжно пригорнув ii до себе.

– Ну здрастуй, люба моя! Нудьгувала без мене?

– Дуже, мiй князю! – iз сильним акцентом вiдповiла вона.

– Нiчого, – заспокоiв Данило. – Тепер я надовго залишуся тут. Ще набридну. А щоб тобi було не нудно, я дещо привiз тобi в подарунок.

Данило Романович повернувся i кивнув головою.