Тамплієри короля Данила

– Що ж, це мудрi слова, – похвалив князь. – Тодi дозволь, моi люди проведуть вас до покоiв, де ви зможете вiдпочити перед далекою дорогою.

Монголи вклонилися i так же мовчки покинули трапезну. Коли за ними зачинилися дверi, присутнi неначе за командою повернули своi голови до Данила. Вiн пiдвiвся, помахом руки наказавши усiм залишатися на своiх мiсцях.

– Я маю поговорити з Милiем, – пояснив вiн. – Пiшли, воеводо!

Милiй задрiботiв за князем i зник за бiчними дверима.

– Причини щiльнiше! – наказав Данило.

Милiй зачинив дверi i подивився на князя. Його вразила та змiна, що вiдбулася iз Данилом; здавалося, вiн скинув з себе маску величi i сили й перетворився на немолоду стомлену людину, змучену обов’язками, що на неi звалилися.

Данило сiв на високий трон.

– Розповiдай!

– Немае тут моеi вини, – запально почав Милiй. – Вони прибули до мене несподiвано i запитали, де нинi князь. Я iм пояснив, що ти, князю, воюеш на пiвночi, проти литвинiв, i у Холмi тебе немае. Куремсу (а вiн головний у них) зацiкавило, чи не замишляеш ти чого проти Сарая.

Я одказав, що свою силу мiй князь зазвичай направляе на пiвнiч i на захiд i аж нiяк не на схiд. Не знаю, чи переконав я iх, але монголи вирiшили поiхати сюди.

– Тобто намiр поiхати у Холм виник несподiвано, а не був запланований? – допитувався Данило.

– Атож, думаю, що Куремса вирiшив заодно розвiдати нашi укрiплення.

– І що?

– Я повiв iх обхiдним шляхом, – повiдомив Милiй. – Нi у Белз, нi в Луцьк ми не заiжджали.

– Це добре, – похвалив намiсника Данило. – Гаразд. Що вони збираються робити далi?

– Звiдси поiдуть до волохiв. Мене великодушно вiдпускають. Про це менi говорив тлумач.

– Вiн русич?

– Так. Володар. Десь iз Чернiгiвського князiвства, чи що там вiд нього залишилося. Вiн проявив себе здiбним пiд час оборони Чернiгова, отож Батий, вражений його звитягою, звелiв пощадити.

– І вiн iз вдячностi став служити хановi? – грiзно промовив князь. – Тисяцького Дмитра пiсля взяття Киева також Батий вiдпустив, але це не змусило його зрадити свою вiру.

Добре, з перевертнями розберемося потiм. Скажи краще, як сприйняв Куремса побачене?

– Вiн був задоволений, – вiдказав Милiй.

– Ще б пак! – протягнув Данило. – Їм милiше бачити мiста без стiн. Ну нiчого, все до пори до часу. Дякую, Милiю, за вiрну службу. Переночуй нiч у Холмi, а завтра зранку вiдправляйся назад. Бакота – ворота до всього князiвства, i вони мають бути на замку. Завжди.