Темна синя вода. Потік

– Ікра червона! Ікра заморська, баклажанна!» Якщо може, фiльм хто не бачив, то слова супроводжувались показом. Чорна iкра була навалена у чималий тазик, червона теж, а заморськоi баклажанноi ховалась дрiбочка в глибинi ковша.

У нашi часи було навпаки. Що з iкрою, що з рибою.

Але про рибу я запитав даремно. Не можна у людей, що бiля рiчки живуть, про рибу питати. Бо це надовго.

Керманич почав з бiлуги, й непомiтно перескочив спочатку на окунцiв, потiм на сомика, потiм чомусь на судака. Розповiв, як ловив на вудку.

Розповiв, як ловив у сiтку. Розповiв, як заганяв у вершу. Розповiв, як навеснi, коли Подолом не вози iздять, а човни плавають, риба сама в погреби запливае. Розповiв, як труiти рибу бузиною. Розповiв, як вночi, зi смолоскипом та острогою ii, кляту, острогою!

Почав навiть показувати, але довелося покинути руль, i незграбний наш переправочний засiб негайно покотився носом праворуч, вниз за водою. Хитнуло. Конi тривожно зафоркали.

– Батьку… – докiрливо пробасив лiвий гребець.

Правий змовчав.

– Кхе, – схаменувся керманич, ситуацiю виправив, розповiдi не спинив.

Мабуть, не вмiють рибалки спинятись.

І човни не вмiють. Крутнувши носом в один бiк, човен так i норовить потiм крутнутися в бiк протилежний. Це ж не автомобiль, i навiть не кiнь, гальмiв у нього нема. Розiгнався – чекай, поки сам зупиниться, а вiн не хоче.

Вузький невеличкий човен ще так-сяк можна загальмувати веслами, гребонувши у протилежний бiк. З важким паромом-катамараном такий фокус не пройде.

Не вдасться синхронiзувати пару гребцiв, обов’язково вийде хоч трiшечки, але врiзнобiй.

Як поралися керманичi давньогрецьких пентеконторiв, римських трирем та вiзантiйських дромонiв – не уявляю.

Власне, й не поралися. Коли хитрi турки, якi замiнили вiзантiйцiв на берегах Босфору, почали копати пiд Босфором тунель – знайшли на днi порту кiлька десяткiв гребних суден.

Цiкаво, що знайде той, хто надумае копати тунель пiд Днiпром?

Пором ще раз чи два покрутив носом то в один бiк, то в iнший, потiм все-таки заспокоiвся, й рушив майже тим самим курсом, що й перед лекцiею про тутешне рибальство.

Про рибу, спiйману, почищену та з’iдену за двi сотнi рокiв до того, як дехто з нас уперше взяв до рук вудку.

Але упав брандскугель, скiнчилася лекцiя, зник у темрявi правий берег, а лiвий ще й не думав показуватись. Стало тихо та нудно, тож я знiчев’я почав розглядати, на чому ж ми, власне, переправляемось.