Темна синя вода. Джерело

– Коли?

– Та хоч би й зараз. Цебто, за пару годин.

– Ну, тодi о десятiй?

– Можна й о десятiй.

– Добре-е-е.

«Е-е-е» вийшло довгим, здаеться, Ігор наостанок теж позiхнув. Нехай йому. Як раптом наша розмова заiде кудись не туди, спати йому довго та мiцно… аж поки ставок чистити не почнуть. Драгою. Та й то може пощастити – не витягнуть, а ще дужче присиплять.

Була колись iсторiя… давно, ще у сiмдесятих. Зник не хто-небудь, а син секретаря Центрального Комiтету КПУ – це на сучаснi грошi приблизно як президентеня, а може, й гiрше.

Так от, розважався той парубок так, як i завжди розважалися дiточки президентiв – зняв дiвку й повiз на дачу у Кончi-Заспi. Там з друзями попиячили. Чи дiйшли стосунки до апогею, чи нi – точно не скажу, але щось йому не сподобалося, й побiг хлопчина до озера.

І все. Бiльше нiхто й нiколи його не бачив.

Хороше було озеро.

Пiсля того, як протралили – вже не таке хороше. Уявiть собi, що трал через вашу квартиру пройшов – от приблизно так стало й на озерi.

Пiсля того, як прочесали, а потiм i перекопали лiс, обнишпорили всi яри, перетрусили морги та дурки, знайшли купу iнших трупiв, але того, якого шукали, не знайшли – допетрали пiдiгнати кiлька пожежних машин й взагалi те озеро викачали.

Уявiть, що в вашiй квартирi пiсля проходу тралу вiдчинили дверi й подивилися, що вийшло з попередньоi операцii.

Гадаю, десь там у пiдводному ярку той хлопчина й досi лежить. Засипаний. Чим не могилка?

Так що, може, й Ігорю пощастить лежати непотривоженим, аж поки й кiстки не згниють.

Але це, повторюю, лише на крайнiй випадок, якщо розмова пiде дуже сильно не так.

Що ж, час вставати. Кiшка, що тiльки-но тихенько посопувала у мене на пузi, негайно почала нявкати й вимагати незнамо що. Незнамо – бо якраз скiнчилась упакова фрискасу, але хiба це можливо iй пояснити? Дав хлiба, налив молока, потiм сказав, що ввечерi повернусь i нагодую як слiд, а поки що можна горобця спiймати.

Кiшка на таку пропозицiю обурено пирхнула – ото ще, буду я за горобцями ганяти, але, сподiваюсь, запам’ятала. Точнiше, хотiв би сподiватися. Бо досi жоден горобець вiд ii кiгтiв ще жодного разу не постраждав. Молоденька ще. Поки що на менi тренуеться. І ще на шнурковi вiд мобiли.

Йшов замислившись, й сам незчувся, як опинився в маршрутцi.