Темна синя вода. Джерело

Доказам у виглядi газет або новин люди чомусь не вiрять. Я розумiю, що повiрити важко, але все-таки…

Вiн би, мабуть, просторiкував далi, але я поглянув на дорогу, що виднiлася помiж деревами. Автомобiлiв на нiй було значно бiльше, анiж ресторанiв «Днiпро».

– Ігорю!

– …тодi доведеться… Га? Перепрошую. Слухаю вас.

– То як це працюе?

– Гм, – вiн потер скроню. – Це лекцiя приблизно на пiвгодини, i це в дуже-дуже популярнiй формi. Ви певнi, що хотiли б послухати ii просто зараз?

– Чом би й нi? – я стенув лiвим плечем, озирнувся – офiцiант показався на обрii, але судячи з його швидкостi, пiвгодини у нас було.

– Ну, в принципi… – Ігор теж оглянувся, але в iнший бiк. Я трохи напружився – чи не вискочать звiдти якiсь спiльники, абощо – але нi. Просто навiщось озирнувся. Й зiтхнув.

– Ви з теорiею Еверета знайомi? – запитав Ігор. – Тодi пiде легше.

– Зовсiм трохи. Краще все-таки у популярнiй формi.

– Що ж… уявiть собi нитку, – здалеку почав вiн. – Або ще краще – мотузку. Товсту. Зсукану, вiдповiдно, з ниточок.

Уявляете?

– Цiлком.

Я справдi уявив. Здавалося, ця мотузка висить поруч зi мною, й дбайливий дядько у червоному каптурi вже зробив на нiй акуратну петельку, а зараз розправляе й збираеться накинути менi на шию. Або й вже накинув i затягуе, або навiть готуеться вибити з-пiд нiг табуретку.

Принаймнi, вiдчуття були саме такi. Й машини iздили неподалiк, сигналили, форкали, дихали бензиновим чадом. Ууууу, порозбивав би!..

– Так от. Кожна ниточка – це окремий Всесвiт.

Точнiше, лiнiя часу, по якiй рухаеться цей Всесвiт.

Поруч iз ним, як i в кожнiй поряднiй мотузцi, тягнеться ще багато ниточок. На певних вiдрiзках вони паралельнi, що коротшi вiдрiзки – то з бiльшою точнiстю паралельнi. Але точнiсть залежить також вiд дистанцii мiж ниточками. Двi нитки, розташованi поруч, паралельнi практично по всiй довжинi; тi, що розташованi на iншому краi мотузки, можуть перебувати пiд кутом одна до одноi. Це i е модель нашого Всесвiту за Х’ю Еверетом. Поки що зрозумiло?

– Цiлком, – я кивнув.

Справдi, поки що все просто. Й уявити просто, коли все розжували. А от вигадати… мабуть, i справдi треба мати спецiалiзований теорфiзичний мозок.

– Так от. Можна пiднятись над своею ниточкою, i якщо пощастить при цьому не влипнути в якусь iншу, то ковзнути над тiею ниткою… скажiмо, назад. Можна i вперед, але складнiше.

– Все ще зрозумiло. А далi?

– Далi? – Ігор зiтхнув. – О, далi найцiкавiше. Далi можна спробувати втрутитись.