Темна синя вода. Джерело

– Вбити власного дiдуся? – посмiхнувся я. – Наскiльки я розумiю, у еверетiвськiй моделi це призведе до появи новоi нитки, а стара лишиться такою, як i була? Нiяких метеликiв, що впливають на вибори президента, – ну, ви зрозумiли, про що?

– Про Бредберi, – кивнув Ігор. – Як же, як же. Читаймо ще. І Бредберi, i взагалi. І висновки ви робите цiлком вiрнi. Але…

Вiн зробив паузу i раптом нахилився до мене ближче.

– Але знаете що? Еверет не врахував того, що нитки скручено у мотузку. Туго-туго скручено. Й сусiднi нитки не дають нашiй рiднiй обiрватися, а щойно створенiй – дуже вiдхилитися вiд нашоi.

І тодi новостворена нами нитка…

– Нами? Чи вами?

Ігор затнувся.

– Про це перегодом, – ухильно вiдповiв по деякiй паузi. – Зараз про нитку. Так от, новостворений потiк реальностi починае впливати на первинну нитку. Не дуже, але впливати. Вiдхиляти ii убiк. Або вгору. Або вниз. Залежно вiд того, з якого боку створена нитка вплелася у мотузку. Ви розумiете, що це означае?

– Що ми таки вплинули на основний потiк реальностi? Незважаючи на всю еверетику?

– Саме так! – вiн посмiхнувся.

– Бiдолаха Х’ю крутиться у трунi. Хоча, вибачаюсь, тут, у вас, вiн ще, здаеться, живий. Значить, крутитиметься.

Нагодився офiцiант, так само меланхолiйно поставив на столик чашку з кавою. Ложечки тут у серветки не загортали, й замiсть цукорницi з дозатором на блюдечку лежало двi трубочки цукру. Я висипав одну.

Кришталики розштовхували один одного, намагаючись якнайшвидше втопитися у брунатнiй рiдинi.

Мабуть, такий самий вигляд мав би розрiз еверетiвськоi мотузки часу у той момент, коли якийсь негiдник, на кшталт Ігоря, намагаеться втрутитись.

– Але! – Ігор застережно пiдняв ложечку догори. – Самi розумiете, що змiна мае бути дуже незначною. Якщо зробити iстотну – новостворена нитка таки розсуне сусiдiв й пiде своiм шляхом, а первинна – своiм. Майже не змiненим. Саме це явище й назвали iнерцiйнiстю часу. Бо якщо пхнути ледь-ледь – все повернеться майже на свое мiсце, а якщо сильно – то самого вiдкине на щойно створену лiнiю.

Все ще цiкаво?

– Дуже, – чесно вiдповiв я. – І з якого ж ви року?

– Не так вже й далеко, – знову почав огинатися вiн. – Бо якщо далеко – то виникае купа бар’ерiв – мовний, психологiчний, культурний. Якби я був рокiв на триста молодший – ми просто не зовсiм розумiли б один одного. І навiть якщо на двiстi.

Вiн знов посмiхнувся.

– Гадаю, можна вважати, що я вiдповiв.

– Справдi.

Я замислився.