Темна синя вода. Джерело

А п’янички та наркомани вирiшили, що лайно носити додому не обов’язково, краще його просто тут залишити.

Ну й назалишали, аж очi рiже!

Не надихало це мiсце на жоднi роздуми, хотiлося залишити його якомога скорiш. Це менi як наче пiдказка була, а я, дурень, не скористався. Не залишив.

Брязнули дверцята, й за рогом почулися впевненi кроки. П’янички та наркомани так не ходять. Так ходить людина, яка твердо знае, що за порушення громадського порядку у виглядi справляння малоi потреби на вулицi iй нiчого не буде.

Бо хто встереже сторожiв?

Оперативник вийшов з-за рогу вже iз наполовину розстебнутим зипером.

Лише це, мабуть, мене i порятувало. Замiсть того, щоб вихопити з кобури пiстолет, вiн почав застiбатись. Бiльш того, з якогось дива ступив крок уперед, так, що напарник у машинi не мiг його бачити.

Що ж, вибач, чоловiче. Я знаю, що ти не винен, але мое життя для мене важливiше за твою роботу.

Я вдарив гуманно – не по головi, а боковим краем ступнi у сплетiння. Дядько коротко хакнув i хотiв впасти назад, але передумав, скрутився в бублик, i вже у такому виглядi лiг якраз на те мiсце, де стояв.

Пощастило. Не побачив його напарник. Вже й не побачить.

Я схопив копа попiд руки й вiдтяг трохи далi у закуток. Дядько ледь ворушився й похрипував. Нiчого страшного. Якщо серце не хворе, то за десять хвилин оговтаеться. Але пiстолета, ще раз вибач, я заберу.

І кайданки теж. Нащо тобi, дядьку, тепер кайданки? Й блокнотика з орiентуванням, якщо ти не полiнувався записати або й роздрукiвку туди запхав.

І ксиву теж. А от ручку залишу. Вона тобi знадобиться. Знаеш, скiльки будеш тепер вiдписуватись?

Дядько, мабуть, знав, бо поки я його кантував, обшукуючи, то болiсно мукав, нiби сказати щось намагався, а коли, нарештi, покинув – то дивився на мене з такою мукою в очах, що хоч добивай.

А от цього не робитиму. Нащо? Вiн же менi не ворог. Вiн чесно ловить убивцю.

Було б непогано розпитати, як це вони так швидко на мене вийшли, але, в принципi, й так все ясно, а подробицi малоцiкавi.

Яка рiзниця, хто саме з сусiдiв здав? Чи один хтось, чи декiлька? Все одно менi з ними бiльше не вiтатися, доброго здоров’ячка не бажати, за погоду не теревенити.

Якщо навiть я й повернусь, то дуууууже нескоро. У будь-якому iз варiантiв.

– Миколо, ну ти там скоро? – почулося з-за рогу. – Бо щось i менi захотiлося.

У напiвпримружених очах полоняника щось промайнуло – чи то надiя, чи то навпаки, страх за напарника.