Темна синя вода. Джерело

Й притерто його було аж до самого гаража, так, щоб з боку моеi хатки важкувато було б побачити, а от пасажировi УАЗика – навпаки. Особливо, якщо вiн мав бiнокль… а вiн мав. І поглядав не куди-небудь, а якраз у бiк моеi оселi.

Шофер не поглядав, але й не вийшов з машини по цигарки, не стовбичив поруч i навiть не куняв на рулi, а гортав щось маленьке. Формату не «Плейбоя», а, скорiше, блокнотика з орiентуваннями.

Й коли вже iх на планшети переведуть…

Одразу ж по цiй, прямо скажемо, не найрозумнiшiй думцi, слiдом ляпнула ще одна, вже актуальнiша – оперативники були на машинi, що, у разi довiри Ігоревим словам, автоматично пiдвищуе небезпеку вдвiчi.

Або й втричi. Або й вдесятеро, бо як тут помiряеш?

Отакi зигзаги долi.

Я негайно здав назад, за рiг. Цей закуток помiж гаражами активно використовувався. Дурнуватий голова мiсцевоi влади посварився iз комунальниками, в результатi контейнери для смiття з вулиць зникли. Негайно пiсля цього в мiсцевiй пiдтирачцi з’явилась стаття про тверду хазяйську руку.

От, мовляв, йдеш вулицею – а вона чиста! Не те, що у центрi мiста. А все чому? Бо Хазяiн!

Паскуда вiн, а не хазяiн, я вам скажу.

На сайтi тiеi пiдтирачки спочатку коменти терли, а потiм взагалi закрили можливiсть коментувати.

А може, не такий вже й дурнуватий. Бо замiсть контейнерiв вулицями почала iздити машина, i раз на тиждень забирати виставлене смiття. За грошi, й здогадайтесь, чия фiрма отримала пiдряд на цю роботу?

Якось, забрiвши до мiсцевого ЖЕКу, я запитав – а iм ця новацiя як, на краще? А звiсно ж! – вiдповiли менi.

– Ранiше ми вивозили стiльки-то кубометрiв смiття на тиждень, а зараз – удвiчi менше! Це ж яка економiя!

Я покивав, а потiм порадив зайти у лiс i подивитися на ту економiю. Мiсцевi жителi розподiляли ii лiсом кластерно – цебто, хтось один, не дочекавшись машини, виносив тижневу дозу у лiс, а сусiди, бачачи таку справу, теж брали участь. На те ж саме мiсце. За мiсяць виростала чимала купа. Лiсники негайно переробили таблички «Бережiть лiс вiд пожежi!» на «…вiд смiття!», але це вiд пожеж не допомагало, а вiд смiття й поготiв.

Єдиний, хто зрадiв тим реформам, – мiсцевi собаки. Пiд те, щоб у контейнери лазити, собачi лапи не дуже заточенi, а от розiрвати мiшок, що лежить на асфальтi – то залюбки. Кмiтливi мешканцi почали чiпляти мiшки на дерева, й тi плоди зрiли, бувало, по кiлька днiв.

Не вулиця, а краса!

Отож i мiй закуток використали для цiеi ж мети. Хтось почав, а сусiди продовжили.