Темна синя вода. Джерело

– Чоловiче, – якось по-доброму, по-товариському навiть, почав вiн. – Ну що ти робиш? Все одно ж пiймають. Здайся, напишемо тобi явку… цигарку будеш?

Вiн мало не ковзнув недбалим рухом у нагрудну кишеню, потiм удав, нiби схаменувся, й прокоментував:

– Я зараз цигарки дiстану, добре? Повiльно розстiбую, дiстаю…

З кишенi й справдi показалася сигаретна пачка – щось вiтчизняне, з синiм колом бiля назви. Мiлiцiонер стукнув пачкою об долоню, з отвору висунулося одразу двi сигарети. Без фiльтру? Дивно. А пачка наче пристойна, не з дешевих, i фольга визирае…

Вiн схопив одну, перекинув – виявилось, що фiльтр таки е, просто дядько чи то пачку догори дригом вiдкрив, чи то…

– Стiй! – вже голоснiше сказав я.

– До стiни. Долонi на стiну. Й замовкни. Ще слово – й стрiлятиму.

Дядько знизав плечима й слухняно пiдпер сiру гаражну стiну. Надiйно пiдпер. Вона б i так протягом найближчих десяткiв рокiв не впала, але з такою пiдпоркою – то й столiття б простояла. Дуже надiйний дядько.

Я ковзнув йому за спину й щосили загатив рукiв’ям трохи нижче макiвки.

Вийшло так, як i задумав – череп витримав, дядько нi. Не впав – але акуратно сповз по стiнi. Мовчки.

Такого удару навiть супермен не витримав би. Навiть тренований. Навiть досвiдчений. Навiть ветеран, який не лiнуеться цигарки в пачцi перекидати фiльтром донизу.

Знаю я, де випрацьовуеться така звичка. В яких широтах та у яких умовах. Там, де взимку тепло, а влiтку жарко, води мало, а ту, яка е, краще в рота не брати.

Й взагалi, тягнути до рота будь-що – дуже небажано, бо дизентерiя. Й цiлуватись не варто – анi з вождем, чи то пак, польовим командиром, анi з красунькою, якою ввiчливi тубiльцi пригощають шановного гостя. Або присипляють цього ж таки гостя пильнiсть.

Був, звiсно, шанс, що насправдi дядько перекидав цигарки з якоiсь iншоi причини, але не в моему станi ризикувати.

Цей також мав пiстолет у кобурi – у солiднiй радянськiй закритiй кобурi, але, крiм «макарова», ще носив крихiтний «зауер» в оперативцi пiд пахвою.

Крихiтний, звiсно, як на його або на мою ручку; а от для людини нормальноi статури – якраз те, що треба. А для дiвчини, то мiг би й завеликим виявитись.

У будь-якому випадку дiрка з нього була б не менш болючою, анiж iз «макарова». Або й неболючою зовсiм – бо, кажуть, якщо влучае у голову, то свiдомiсть гасне швидше, анiж больовий сигнал досягае командного центру, чи як вiн там у нас зветься.

Крихiтний пiстолетик, та злий.