Темна синя вода. Джерело

Я схопив дядька за плече, смикнув назад, витяг мобiлу й щосили пожбурив об гараж. Об нього перiодично били пляшки; iнколи склянки, час вiд часу жбурляли шприцi, наче дартси. Колись приклали когось головою – самого дiйства я не бачив, але слiд на стiнi був дуже вже характерний. А тепер от дiсталося бiдолашнiй спорудi й мобiлою.

Таким дорогим предметом, мабуть, ще жодного разу не дiставалося.

«Ветеран» i тут вiдзначився – мав двi мобiли. Але то вже не така рiдкiсть, як два пiстолети.

А далi що?

Я потер пiдборiддя.

Мабуть, в очах щось промайнуло, бо притомний мiлiцiонер затурбувався – ворухнувся, пiдтягуючи ноги, та й вираз на обличчi змiнився…

Нi, мочити не варто. Хлопцi просто роблять свою роботу й непогано роблять. Трохи схибили, але з ким не бувае.

Я присiв поруч.

– Ну, – сказав. – Розповiдай, де ще засiдки.

Той помовчав, i я ворухнув пiстолетом. Допомогло.

– Одна в хатi, – неохоче видав полоняник. – І ще одна в сусiдiв, через паркан.

Це могла бути правда, але могла бути й брехня.

Могла бути напiвправда, й насправдi засiдок чотири; а могла бути правда на двi третини, i не згадав вiн лише ще одну засiдку. Це могло навiть бути правдою на одну десяту, й насправдi у кожнiй хатi мiг сидiти снайпер, а в будинку навпроти мiг бути розгорнутий оперативний штаб. Це могло бути що завгодно, i дурнем би я був, якби справдi поперся перевiряти.

Не попрусь.

Я коротко замахнувся i дав по головi й цьому. Вiн смикнувся й сам собi нашкодив – удар прийшовся навскоси, й свiдомiсть не вiдлетiла.

Натомiсть в очах з’явилось – ви не повiрите! – справжне, серйозне таке полегшення!

Дядько зрозумiв, що вбивати його не будуть.

Я посмiхнувся й додав. Цього разу вийшло значно краще. Цебто, для мене краще, а для полоняника гiрше. Але в будь-якому випадку тимчасова безтямнiсть краща за остаточну. Навiть якщо супроводжуеться мозкотрусом якогось там ступеня.

Але як же менi дiстатися цiлi?

Я шаснув до машини й обережно – не вистачало ще справдити Ігореве пророцтво самостiйно! – дуже обережно, нiчого не зачепивши, витяг з улоговини помiж сидiннями бiнокль.

Непоганий, до речi. Не «Карл Цейс», а звичайний арсеналiвський, та все одно непоганий. Не театральна iграшка.

Хлопцi вдало обрали мiсце – хатка моя була як на долонi. Цвiли й колихалися на вiтру схожi на великих джмелiв чорнобривцi, кивали п’ятачками декоративнi соняхи. Ворушилося листя на вишнях, а на колоноподiбнiй яблуньцi, що я посадив минулого року, зрiв перший урожай.