Темна синя вода. Джерело

Чому це раптом – не дiйдуть? Що я, повiрив якомусь пройдисвiтовi з вiдфотошопленим малюнком i фальсифiкованим сайтом? Та чорта з два!

…але пiдходячи до перехрестя, й дочекався, поки не лише спалахне зелене вiчко свiтлофора, а й погорить цей вогник пару секунд, i люди вже дiстануться середини дороги.

Якась дебела тiтка, проходячи, начебто випадково штовхнула мене плечем – чого, мовляв, витрiшки ловиш? Ще й пробурчала щось на кшталт «понаiхали тут!.. светофорiв нiколи не бачили!..»

– Свiтлофорiв, – сказав я iй вслiд, i тiтку аж пересмикнуло – мабуть, випадково тицьнув пальцем в болюче мiсце.

Мабуть, уже не раз тицяли, й цiлком можливо, що якiсь небайдужi люди – дiти, скажiмо, чи бiльш освiчена подружка. Образилась. Роззявила рота для випалу у вiдповiдь.

Швидкостi у нас з тiткою, одначе, рiзнилися, i, якщо навiть якесь продовження дискусii з ii боку й мало мiсце, то я його вже не почув. Бо, хай навiть i не повiрив Ігорю, але машини пообiч все одно пильнував.

Звiсно, жоден дурень на червоне свiтло не поiхав i в натовп перехожих не врiзався.

Чесно сказати – Ігорю я не так щоб геть-геть не повiрив, але, як би це сформулювати… припустив можливiсть, о! Й вирiшив подивитися, що з того вийде. Бо вийти могло з кiлькадесят варiантiв – вiд розiграшу когось iз знайомих або якогось дурнуватого телеканалу аж до чорних рiелтерiв, якi поклали око на мою скромну, але все-таки власну хатинку. Десь аж наприкiнцi довгого списку бовванiв варiант, що все сказане Ігорем – щира правда, й вiн справдi або сам з майбутнього, або знае майбутне й хоче запропонувати щось фантастичне… але повторюю – цей варiант був десь аж наприкiнцi довгого-довгого списку.

За ним було хiба що «це кошмар, i я зараз прокинусь», або «це передсмертна маячня, я у реанiмацii, ще трохи – й побачу той знаменитий чорний тунель».

Який, до речi, виявився банальним фiзiологiчним явищем – свiтлочутливi клiтинки в оцi вимикаються з периферii до центру, й поле зору звужуеться, що й викликае iлюзiю.

Отаке розчарування.

Хоча натхненi адепти життя пiсля смертi все одно не повiрять.

А я, вiдповiдно, не повiрю у те, нiби там щось е.

Втiм, не повiрю – тут недоречний термiн, бо я не вiрю. Я знаю. Я там колись побував ненадовго й нiчого, окрiм темряви, не побачив, анi з Осiрiсом, анi зi святим Петром не зустрiвся, чорти мене в казан не тягли, гурii не зустрiчали.

Просто пiтьма – як у глибокому-глибокому снi.

Може, воно й на краще.