Темна синя вода. Ручай

Хiба щось велике мешкатиме в купi старого листя? Хiба щось велике дасть просто так зруйнувати свое житло?

– Десять рокiв тому було розiгнано Запорiзьку Сiч, – нарештi, розпочав Ігор. – Московитське вiйсько пiд командуванням сербiв Текеллi та Чорби оточили Сiч й пальнули з гармати. Не по Сiчi, а в повiтря. Щоб розбудити. Бо серед козакiв з дисциплiною було традицiйно не все гаразд, i на чатах нiхто не стояв. Запорожцi не зробили у вiдповiдь жодного пострiлу.

– А могли? – не втримався я, бо якось не вiрилось. Ну нехай Сiч – не армiя, нехай лише великий добробат, але все-таки.

Хоч якесь командування бути повинне. Хай не справжнiй полковник, а лише авантюрист у балаклавi, та навiть вiн мав би прослiдкувати.

– Могли, – кивнув Ігор. – Прецедент був. За сотню рокiв до того на Сiч прокрався турецький спецназ. Всередину прокрався, цебто, зняли вартових, подолали першу лiнiю укрiплень й оточили казарми…

– І що?

– А що? – Ігор знизав плечима. – Козаки зберiгали режим тишi, пiдпустили на коротку дистанцiю й раптовим артналiтом знищили основнi сили.

В результатi спецназ понiс великi втрати людськоi сили, а головне – було виведено з ладу командування й втрачено управлiння. Супротивник був змушений вiдкотитись на перегрупування…

Історiя була пiдозрiло знайома, але, здаеться, я чув ii трохи в iншiй термiнологii. Здаеться, артналiт було вчинено прямо з куренiв, й вiн був iмпровiзацiею, а не хитрим планом. Та й з приводу вартових я сумнiвався, але нехай.

– …так що могли. Але чи злякались, чи пiддалися на пропаганду.

Типу: «один народ» та «мы же братья». Мабуть, думали, що ми ж разом з турками воювали, й з поляками – браття по зброi. Разом у походи ходили, з одних казанiв iли, в однiй бухтi кораблi тримали. Не допомогло. Дочекалися лише епiтафii вiд царицi…

Ігор потер чоло, нiби це допомагало згадати, i раптом зацитував з огидним «маасковским аакцентом»:

– «Сочли Мы себя ныне обязанными пред Богом, пред Империею нашею и пред самим вообще человечеством разрушить Сечу Запорожскую и имя казаков от оной заимствованное.

Вследствие сего 4 июня нашим генерал-поручиком Текеллием со вверенными ему от нас войсками занята Сечь Запорожская в совершенном порядке и в полной тишине без всякого от казаков сопротивления… Нет теперь Сечи Запорожской в политическом ея уродстве, следовательно же, и казаков сего имени тоже нет…»

Я не знаю, з яким акцентом говорила Катерина Друга. Цiлком можливо, що не з московським, а навпаки – з нiмецьким, але вийшло дуже наочно.