Темна синя вода. Ручай

Двадцять рокiв тому в Польщi помер король. Король, щоб ви знали, була у Польщi посада виборна. Цебто, е-е-е… це я за звичкою кажу, що була, а зараз вона ще е. Але скоро не буде. Так от. Почали вибирати нового короля.

– З кiлькох кандидатiв? – посмiхнувся я, уявивши виборчi перегони, агiткампанii, праймерiз на якiй-небудь базарнiй площi i таке iнше.

Помилився.

– З одного, – спокiйно уточнив Ігор. – Як в однiй моiй знайомiй краiнi, в якiй дехто з нас народився.

У СРСР дехто з нас не лише народився, але й встиг побувати на виборах з одного кандидата, так що я прикусив язика.

Повибирати, правда, не встиг, малим був, але загальне враження склав.

– Так от. Вибирали, скажiмо так, при активнiй пiдтримцi Катерини Другоi та росiйських вiйськ. Ясна рiч, результати виборiв можна було легко передбачити. А от погодитися з ними декому було важче, й дворяни виступили за децентралiзацiю та федеративний устрiй, а потiм взагалi створили маленьку окрему республiку. Юрiю, тобi це нiчого не нагадуе?

Менi нагадувало.

Можна було й не тицяти носом.

– Потiм одна сусiдня держава пiдняла гарну тему про вiротерпимiсть i толерантнiсть до релiгiйних меншин. Мовляв, утискують iх, дискримiнують… Галю, дискримiнують – це один чорт, що утискують, тiльки по-науковому. Релiгiйнi меншини зрадiли й викотили список претензiй. Здаеться, навiть маршем пройшли, чи то пак, хресним ходом. Поляки, як усi нормальнi люди, почали розбиратися мiж собою – хто за терпимiсть, хто проти, й поки вони розбиралися, сусiднi держави по шматочку собi вiдхапали.

По великому такому шматочку. Отака вийшла толерантнiсть.

– Як це – вiдхапали? – не зрозумiв я. – Як можна в держави вiдхапати? Це ж вiйна. Мали б опиратись.

– Опирались, аякже, – закивав Ігор. – Гарнiзони фортець опирались. Кожна окремо.

– А мiжнародна спiльнота як?

– Англiя та Францiя висловили глибоке занепокоення…

– Тьху, чорт…

Галя, мабуть, не зрозумiла, чому я вилаявся, та пояснювати довго було. Хоча, звiсно, приемно було знати, що у вiсiмнадцятому столiттi Росiя наступала на Польщу, а у двадцять першому вже значно схiднiше – на Украiну.

Цiкаво, як там у двадцять третьому? На Кубань чи на Республiку Уралiю? Треба буде спитати.

– Тим часом росiяни захопили Варшаву, копняками зiгнали сенаторiв на сейм й висунули пропозицiю пiдписати угоду про новi кордони.

– І що, – знову не втерпiв я. – Пiдписали?

І, здогадуючись про вiдповiдь, коротко охарактеризував пiдписантiв.