Темна синя вода. Ручай

Альберт стрiляв фразами – то короткими, на одне-два куцих речення, то довгими чергами – речень на п’ять або шiсть, Ігор ловив i перенаправляв до нас. Вже на другiй Галя пiдсiла ближче до мене й перепитала: «А що таке еверетика?» Хлопцi узяли паузу, а я так-сяк, наводячи аналогiю з нитками у клубочку, розповiв.

Сподiваюсь, коли я говорив про веретено, Альберту було так само незрозумiло, як менi про деформацiю суперструн.

Загалом картина поступово малювалась така. По-перше, Альберт був не першим.

До нього теж хтось пристрибав зi ще бiльш далекого майбуття й надав методичну допомогу в органiзацii мандрiвки у часi. Що пiсля того сталося з мандрiвником – Ігор сказав, що розумiе, але не до кiнця, я не зрозумiв узагалi, а Галя, мабуть, ще менше. Але маю певнiсть, що «диспруптизацiею» щось хороше навряд чи назвуть.

Завербувати Альберта також виявилось неважко – над ним теж висiла якась загроза. Ігор переклав ii, як «утрату частини громадськоi особистостi». Що воно таке – я не зрозумiв, тому Галi сказав, що Альберту зiбралися щось вiдтяти.

Галя чмихнула, i я зрозумiв, про що вона встигла подумати.

– Альберт нарив у громадських… е-е-е… – Ігор, почухавши потилицю, обiзвав те «хмаробазами», я подумав i переклав як бiблiотеки, – …вiдомостi про Ігоря, про мене й про Галю. Про Ігоря багато, про мене трохи менше, про тебе, Галю, майже нiчого, окрiм сумноi подii, завдяки якiй вона й втрапила колись на газетнi шпальти.

Галя здригнулася.

Звiсно, на кожен час було по кiлька кандидатiв.

Зокрема, Альберт вербонув десять штук в Ігоревому столiттi, але до моiх часiв дiстався лише один – власне Ігор. Вiн, у свою чергу, вербонув трьох, але iсторiю одного мого, так би мовити, «колеги» виклав ранiше. Того самого, що загинув у Днiпрi, ага. З другим було приблизно так само. Може б, Ігор продовжив дiяльнiсть, але певнi обставини змусили евакуюватися з того часу ранiше, кхе-кхе…

На «певних обставинах» я зробив вигляд, нiби засоромився.

З бiльш раннiх часiв докладних вiдомостей було ще менше. Зокрема, у тисяча сiмсот вiсiмдесят п’ятому, у тому самому, де ми випали з вiкна просто в рiчку, вiн знав лише одного основного кандидата i декiлька запасних, точне число вiн не скаже з мiркувань конспiрацii, але все, що вiн про них знае, – це власне дати на могильних каменях i…

Цей момент Ігор тричi перепитав, потiм знизав плечима й сказав менi, що, мабуть, мова йде про розмiр людини.