Темна синя вода. Ручай

Я двiчi перепитав, про який саме розмiр, Ігор поторочив ще трохи з Альбертом i сказав, що не певен, але, мабуть, про зрiст. Але, може, й нi. Може, Альберт мае на увазi не довжину тiла, а… Ігор знову почухав потилицю i припустив, що мова про видатнi здiбностi. Але скорiш за все, мова таки про зрiст.

Весь час, поки тривали переговори, Галя аж пiдстрибувала на мiсцi й так само перепитала мене, до чого тут зрiст. Менi лишалося хiба що плечима знизати й кивнути на Альберта – до нього, мовляв, усi питання.

Зi слiв Альберта також виходило, що iдеальнi кандидати мали бути чоловiками вiком тридцяти-сорока рокiв – або трохи за, або трохи недо; а також жiнками трохи за двадцять – причому ближче до двадцяти, а не до наступного ювiлею. Але були винятки. Чорт його зна, молодшi чи старшi.

З’ясувалося також, що Альберт очiкував певного опору з боку Континiуму. Альберт вирiшив, що я не зрозумiю, й переклав це: «мiжчасових лiнiй», i вирiшив, що для Галi це трохи заскладно, й переклав ще простiше – з боку долi.

Проте Альберт був неприемно здивований, коли опiр виявився значно потужнiшим, й з десяти кандидатiв уцiлiв лише один, а в двадцятому столiттi один з трьох, та й то дивом, i при цьому вербувальники також наражалися на небезпеку. Це означае, що й у цiй iтерацii (Ігор iз сумнiвом поглянув на мене, але я кивнув – мовляв, розумiю; а Галi переклав, як «на цьому кроцi») слiд очiкувати труднощiв та бути готовим до небезпеки.

– Роздiлятись не будемо? – з надiею запитала Галя, й запитання пробiгло зворотним маршрутом перекладу.

На кiнцевому етапi прозвучало щось таке, як «сепаративно». Ой, щось не подобаеться менi напрям, куди змiнилася мова!..

Рiч у тiм, що не лише мова визначае буття, але й навпаки. В ескiмосiв кiлькадесят термiнiв для позначення снiгу й жодного для лiтака, а в нас ситуацiя протилежна. Щоб краще розiбратися, про що мова, варто пiрнути в глибину столiть трохи далi, коли народи дiлилися не рiвнем споживання попкорну, не за кольором шкiри або формою черепа, а за бiльш фундаментальною ознакою.

Я про розподiл на кочовий та осiдлий спосiб господарювання (якщо хто ще не зрозумiв).

У кочовика кругозiр бiльш широкий – це очевидно. Починаючи вiд того, що в межах свого району кочiв’я вiн бiльше бачить, i аж до того, що на кордонах району вiн стикаеться з iншими народами та культурами. Осiдлий хлiбороб знае про тi культури лише з чуток, донесених, мiж iншим, тими ж кочовиками.