Темна синя вода. Ручай

Натомiсть бiля свого села вiн знае в обличчя мало не кожне деревце, може розповiсти, хто й коли його посадив, а чи саме виросло, i якi подii вiдбувалися пiд цим деревцем цiеi весни, минулоi й позапозапоза… минулоi теж. А якщо дерево – дуб, то про нього починають розповiдати, нiби посадив його не якийсь там хрiн з бугра чи забудькувата гава, що сховала жолудь за зиму, а сам пан-отаман Який-небудь. Хто зараз усмiхнувся – нехай жене ту посмiшку геть, бо одна справа, коли розповiдають, що був колись князь Святослав, а зовсiм iнша – коли показують мiсце, де вiн загинув.

Якщо вiн тут жив – подумае той, кому це розповiдають. То це ж що означае? Що вiн, можливо, стояв на тому самому мiсцi, де я стою? Йшов тiею стежкою, де я ходжу? Цiлував дiвчину на тому ж мiсцi, де я сподiваюсь Дарку-стельмахiвну поцiлувати? А якщо вiн сiмсот рокiв тому не лише поцiлував, але й той, то, може… а чи не нащадок я славетного князя?

І це, я вам скажу, надихае!

А для кочiвника це не дуб Залiзняка вiком сiмсот з чимось рокiв, а просто дуб, а про Залiзняка вiн i взагалi не чув.

Хто скаже, що все це справа давно минулих часiв, того я зараз носом натицяю. Якраз у сучасних кочовикiв, i яка рiзниця, що iх тепер не печенiгами називають, а заробiтчанами? Перекотиполе. – Також можна по-науковому обiзвати, волошка розлога (чи як воно там), але хiба воно пiсля того гiрше котитиметься?

Так от. Якщо заробiтчан багато (а iх немало), й спiлкуватися з батькiвщиною вони будуть зрiдка, то посиляться аналiтичнi тенденцii – буде iноземно-мiсцевий суржик.

Якщо зв’язок лишиться мiцним, то батькiвськi риси залишаться. Суржик теж, звiсно, буде; мови не каменi, на мiсцi не лежать i в часi не консервуються, але суржику буде менше, й вiн буде iнший.

І цi варiанти можна розрiзнити.

Якщо мiгранти лишаться у нашому мовному середовищi, то слiд чекати бiльшоi кiлькостi лексики. Як емiгранти в Канадi: будуть казати «кара» замiсть автомобiля, «трин» замiсть потяга, «шузи» замiсть вiдомо чого i так далi.

Якщо ж змiнилась фонетика – вiдмiнки, часи, змiнювання дiеслiв тощо… о, це тривожна ознака. Це означае, що аборигени потрапили у вплив iншого мовного середовища, й мова гине.

Я не професiйний фiлолог, але для такого висновку знання не потрiбнi, вистачить логiки.

Єдино, що порадувало – що суржик був не росiйсько-украiнський, як у моi часи, а украiнсько-англiйський. Пережили, знацця, росiйську навалу. Не знаю, чи з утратами, а чи без, та пережили.