Афганський кут крилатої Серафими

Його обидвi руки в той час копошилися десь пiд письмовим причандаллям, i Серафимi було страшенно бридко й соромно за думки, на якi наводило це копошiння.

Вона знала, що пише не про те, що краще про вождiв… Але ще не прийшов час писати про вождiв так, як бачилось. Замовкла. Нi, не замовкла – затаiлася. Розмежувала свiт на якiсь фiгури власного уявлення та й затаiлася, мандруючи з кола в трикутник. Де ж вона зараз? Де…? У замкнутому просторi, який нагадуе загадковий «Чорний квадрат» Малевича чи в кабiнi, на яку нацiлено катзна-який там мiномет? Он, поруч, спить новоспечена подруга з обвислими, мокрими вiд поту персами, великi плями затопили вологою низ розхристаноi блузки.

Лора глибоко вдихнула, i щiльне нежiноче хропiння ознаменувало початок фантастичноi рулади. Серафима винувато поглянула на солдата, нiяковiючи, сказала:

– Вибач, так уже трапилось.

Той промовчав i уява знову полинула у фiгуру-згадку. Цього разу було щось м’яке овальне – напевне, коло чи бодай напiвколо. Десь там рiдна провiнцiя – мiсто, яке можна розмiстити на долонi. Вона частенько так робила – забиралася на дах дев’ятиповерхового будинку, в якому жила i, простягнувши руку долонею догори, прилаштовувала ii так, що майже всi вулицi й майдани були нiбито на долонi. У цьому було щось чудернацьке, iграшкове, але iй подобалось…

Вибух трусонув чималенький «Урал» так конкретно, що нi усвiдомити, нi збагнути – лишень завмерти, вiдчуваючи, як власне серце обiрвалося i шубовснуло не знати куди.

– Фугаска, – вигукнув узбек i, рвонувши дверi машини, випав, волаючи:

– Виходь, виходь!

– Лоро! Дверi! – закричала Серафима, штовхаючи дебеле тiло.

– Я боюся, мене там вб’ють, – безпомiчно верещала та неймовiрно високим голосом.

Серафима перевалилася через Лору i шпортонула дверцята автомобiля.

– Плигай i падай на землю, – кричала Гай, а голос тонув у трiскотнi полум’я i пострiлiв, у якомусь незнайомому завиваннi.

Лора вп’ялася руками у сидiння й iстерично тремтiла. Тодi Серафима, перемiстившись на мiсце водiя, зробила розворот i штурнула обома ногами Шахманову. Чи то удар був сильним, чи то супротиву було на йоту, але випала та легко, наче вилетiла. Через лiченi секунди обидвi жiнки лежали пiд автомобiлем, намагаючись що-небудь второпати.