Українська містична проза

Втiм… Якiсь зiтхання в сусiднiй кiмнатi, якiсь стопи. Сiдаю i насторожую вуха… Нiщо… То, певно, скрипить вiдчинена брама на цвинтар.

Вкiнцi починае падати осiннiй дрiбний дощ, i його одностайне, а безнастанне цяпання по даху i по шибах вiкна вколисують мене до сну.

* * *

Коли я збудився, був бiлий день. Не бiлий, а сiрий, бо дощ пустився надобре. Надi мною стояв мiй товариш у новiй рясi з молитвеником у руцi.

– Іду до церкви. – Говорив тихо i мов несмiло. – Не гоню тебе, але як хочеш на час заiхати, то збирайся.

Бувай здоров!

Попрощався сердечно.

– Ще раз дякую, що поступив. Зробив ти менi велику ласку. За той один вечiр я пережив цiлу молодiсть. Дай Боже побачитися вдруге.

Стиснув мене крiпко i вийшов. Вiд порога вернувся. Був блiдий, очi мав мутнi, невиспанi.

– Вчора я не попрощався з тобою. Не гнiвайся. Але бачиш, е речi, якi не снилися фiлософам. Вона була у мене. Звiдтам, – тут показав на цвинтар. – Приходить часом i грае. Довго… Є речi, якi… – решту заглушили дзвони.

* * *

В залiзницi стрiнув я священика з сусiдства. Перемоловши полiтику, зiйшли ми на людей.

– Дивний чоловiк – той ваш товариш, – почав панотець. – Часом нiчого. Образований, мудрий, а часом якби йому чого бракувало. Серед розмови, серед вечерi зiрветься i iде не знати чому i пощо. Чи вiрите, що вiн вiд року не ночував поза домом. Прийде його година, то щоби дощ, щоби темрява, щоби не знати що, збираеться i iде. Навiть не пробуйте задержувати.

Дивак.

Василь Стефаник

14.05.1871 р., с. Русiв, Снятинщина – 7.12.1936 р., там само. Навчався на медичному факультетi Кракiвського унiверситету. У 1908 р. був обраний послом до австрiйського парляменту. Автор кiлькох збiрок новел. У деяких творах чимало мiстичного i моторошного.

Басараби

І

Тома Басараб хотiв повiситися у кошницi в саме полудне… Але Томиха наробила зойку, всi сусiди покидали цiпи з рук, всi сусiдки повилiтали з хорiм[14 - Хороми – сiни.

] i прибiгли на Томине обiйстя. Вiдважний Антiн, той, що тягнув зуби по шустцi[15 - Шустка – десять крейцерiв.], залiз у кошницю[16 - Кошниця – кругла комора для кукурудзи. – 69 —], i Бог знае, як вiн там собi порадив, але Тому витягнув, що ще дихав. За той час цiле подвiр’я заповнилося людьми i дiтьми. Вони стояли i дивилися з великим страхом.

– Та чого стоiте, як на заводинах, та поможiть менi его занести до хати.