Перекручена реальність

Ольга нi за вiком, нi за статусом вже не годилася на роль коханки… Вона була радше другою жiнкою… Законна дружина Ігоря – вся у господарствi, i перечитувала, мабуть, вже по сто двадцять п’ятому колу своi заводськi книжки, а Ольга… Для душi, товариш i брат…

Коли вона втомлена дiсталася домiвки, то пiшла не на кухню, а до зали… В головi танком кружляли обличчя пiдсудних, вона згадувала уривки судових засiдань, промови адвокатiв та прокурорiв. Припинив цей хоровод дзвiнок Ігоря.

– Я до тебе на весь вечiр, якщо не виженеш.

Моя виiхала вчора до Лондону, доньку провiдати.

«Моя» – це дружина. «Яким ти був холопом, таким i лишився», – подумала Ольга а вголос сказала.

– Заради бога… Можеш навiть i пожити.

– Пожити не можна… Сусiдки-подружки мають бачити, що я десь поруч…

Ігор приiхав веселий, привiз ii улюблене новосвiтське шампанське брют.

– Їстоньки вмираю! – почав з порогу. – Є щось поiсти?

Їстоньки було нема чого. Ольга Володимирiвна дiстала з холодильника вчорашнiй борщ i сумовито його понюхала.

– Борщ будеш?

– Твiй?

– А чий же?

– Нi.. Твiй не буду.

Ігор теж сумовито зазирнув у каструлю й побачив там буру рiдину.

– Хоч голову мий, як моя бабуся казали… Олю, ну як це в тебе виходить? Чудово готуеш… Обожнюю твоi голубцi, печеню, салати!.. А борщ варити не навчилася… Навiть шумiвки не маеш…. А як можна зварити борщ без шумiвки?

– А навiщо вона?

– Як це навiщо? Шумовиння збирати! Мила моя, колись я навчу тебе варити борщ. Зiзнайся, що ти як завжди вкинула у воду пiсний шматок м'яса, а коли вода закипiла, то бульйон злила, а натомiсть налила святу воду i поновила урочисте варiння того жалюгiдного пiсного шматка мняса?

– А як менi ще позбутися шумовиння? – обурилася Ольга Володимирiвна.

– Шумiвкою! І морквину натерла…. Це тобi що? Суп? І нiчим не заправила… Хай Бог милуе…

– Не подобаеться – не iж…

Ігор прожогом вискочив до супермаркету i незабаром повернувся iз салатами, шматочком буженини й очищеним коропом.

Ольга Володимирiвна засмажила коропа, накрила на стiл, подлубалася трохи виделкою… Ігор, навпаки, наминав покректуючи, а потiм запитав:

– Як розгортаються подii з твоiм Забаровим?

– Та хiба вiн в мене один? Вчора почала банду судити…

– Нехай не один… Журналiсти бiльше не дошкуляють? Перед тобою вибачились?

Ольга Володимирiвна встала з-за столу й прилягла на диванi. Помiзкувавши, вона кинула:

– Та чорт з ними… Мене мучить iнше.