Мюнхен

За його спиною хтось ввiчливо кашлянув:

– Мiстер Легат?

Памела прибрала руку. Г’ю обернувся й побачив метрдотеля: руки складенi як до молитви, поважний вигляд з розумiнням власноi значущостi.

– Слухаю вас.

– Даунiнг-стрiт десять на дротi, сер.

Метрдотель навмисно вимовив фразу досить голосно, щоб ii почули за сусiднiми столиками.

– Лиха година! – Легат пiдвiвся i кинув серветку. – Перепрошую. Маю вiдповiсти.

– Я розумiю. Іди i врятуй свiт. – Вона помахала йому на прощання. – Пообiдаемо iншим разом, – i почала збирати речi в сумочку.

– Дай менi хвилинку. – У його голосi лунало благання. – Нам дiйсно треба поговорити.

– Іди.

Г’ю на мить затримався, розумiючи, що всi за сусiднiми столиками на нього дивляться.

– Дочекайся мене, – сказав вiн. І з нейтральним, як вiн гадав, виглядом вийшов за метрдотелем з ресторану до холу.

– Гадаю, вам знадобиться приватнiсть, сер. – Метрдотель вiдчинив дверi до маленького кабiнету.

На столi стояв телефон, поруч лежала слухавка.

– Дякую.

 – Г’ю взяв трубку, почекав, поки дверi зачиняться, i лише тодi сказав: – Легат.

– Перепрошую, Г’ю. – Вiн упiзнав голос Сесiля Саерса, колеги по особистому кабiнету. – На жаль, вам слiд негайно повернутися. Починаеться веремiя. Клеверлi вас шукав.

– Щось сталося?

На iншому кiнцi дроту вiдчулося вагання. Особистим секретарям постiйно нагадували, що телефонiсти слухають.

– Схоже, переговори завершилися. Наша людина летить додому.

– Зрозумiло. Уже йду.

Легат поклав слухавку на важiль.

Якусь мить стояв як паралiзований. Невже так твориться Історiя? Нiмеччина нападе на Чехословаччину. Францiя оголосить вiйну Нiмеччинi. Британiя пiдтримае Францiю. Його дiти носитимуть протигази. Вiдвiдувачi з «Рiци» не сидiтимуть за бiлими обрусами в ресторанi, а ховатимуться в траншеях у Грiн-парку. Це важко було уявити.

Г’ю вiдчинив дверi, квапливо перетнув хол й увiйшов до ресторану. Проте персонал «Рiци» був настiльки вишколений, що iхнiй столик уже прибрали.

?

Упiймати таксi на Пiкадiллi було неможливо.

Г’ю стрибав уперед-назад через каналiзацiйний жолоб, дарма махаючи згорнутою в трубочку газетою перед проiжджаючими автiвками. Нарештi вiн зневiрився, завернув за рiг на Сент-Джеймс-стрiт i пiшов схилом униз. Час вiд часу вiн поглядав на протилежний бiк, сподiваючись побачити дружину. Куди вона подалася з таким поспiхом? Якщо додому, до Вестмiнстеру, то – цiею дорогою. Краще не думати про це, краще нiколи не думати про це.