Мюнхен

Розкладiть для нього всi вiдповiднi нотатки та телеграми за останнi два тижнi в хронологiчнiй послiдовностi.

– Атож, сер.

– Гадаю, вам доведеться залишитися на нiч. – Пiд вусами Клеверлi промайнула примара посмiшки. Вiн нагадав Легату м’язистого християнина-вчителя фiзкультури в пересiчнiй середнiй школi для хлопчикiв. – Шкода вашого ювiлею, але на це немае ради. Упевнений, ваша дружина зрозумiе. Спати можете в кiмнатi чергового клерка на третьому поверсi.

– Це все?

– Наразi все.

Клеверлi начепив окуляри й почав вивчати якийсь документ.

Легат повернувся до свого кабiнету й важко сiв за стiл. Висунув шухляду, дiстав каламар й опустив у нього перо. Вiн не звик до нотацiй. «Бiсiв Клеверлi!» – думав вiн. Рука злегка тремтiла, i перо черкнуло об скляний край каламаря. Мiс Вотсон зiтхнула, але голови не пiдвела. Г’ю потягнувся до дротяного лотка на столi лiворуч i взяв теку з телеграмами, якi нещодавно надiйшли з Форин-офiсу. Але не встиг вiн розв’язати рожеву тасьму, як на порозi з’явився сержант Рен, що служив на Даунiнг-стрiт посильним.

Як завжди, Рен захекався; на вiйнi вiн втратив ногу.

– Сер, прибув начальник iмперського генерального штабу.

Легат пiшов коридором за кульгавим сержантом до приймальнi. Вiддалiк пiд бронзовим свiтильником стояв вiконт Горт i читав телеграму, широко розставивши ноги в начищених до блиску коричневих чоботях. Важлива особа – аристократ, герой вiйни, кавалер Хреста Вiкторii, вiн, здавалося, не помiчав клеркiв, секретарiв i друкарок, яким раптом вкрай знадобилося зайти до приймальнi, аби подивитися на генерала.

Головнi дверi вiдчинилися в каскадi спалахiв фотокамер, i увiйшов маршал авiацii Ньюолл, а ще через секунду з’явилася огрядна фiгура першого морського лорда адмiрала Бекгавза. Легат сказав:

– Прошу йти за мною, джентльмени.

Дорогою до нього донеслася реплiка Горта:

– Дафф буде?

– Нi, – вiдповiв Бекгавз. – ПМ думае, що вiн передае iнформацiю Вiнстоновi.

– Ласкаво прошу почекати тут.

Завдяки подвiйним дверям, зала засiдань була звуконепроникна.

Легат вiдчинив зовнiшнi дверi та обережно постукав у внутрiшнi.

Прем’ер-мiнiстр сидiв спиною до входу. Лицем до нього, на iншому кiнцi довгого столу, розташовувалися мiнiстр закордонних справ Галiфакс, канцлер скарбницi Саймон i мiнiстр внутрiшнiх справ Гор. Усi трое пiдвели очi на того, хто зайшов. У кiмнатi панувала цiлковита тиша, лише годинник цокав.

– Перепрошую, прем’ер-мiнiстре. Прийшли начальники штабiв, – доповiв Легат.