Діамант Раджі=The Rajah’s Diamond

В одному, правда, збiгалися його обов’язок й iнтереси, його великодушнiсть i страхи – слiд якнайшвидше позбутися коробки.

Гаррi пiдiйшов до першого полiсмена i чемно розпитав про дорогу. Виявилось, що до мети вже недалеко, i через кiлька хвилин вiн пiдiйшов до невеличкого, нещодавно пофарбованого i якнайретельнiше доглянутого будинку. Дверний молоточок i ручка дзвоника просто сяяли, на пiдвiконнях то тут, то там виднiли горщики з квiтами, завiси з якоiсь пишноi тканини закривали кiмнати вiд очей цiкавих перехожих.

Увесь будинок дихав спокоем i таемничiстю, i Гаррi так перейнявся його духом, що тихiше, нiж звичайно, опустив молоток i чимстараннiше витер черевики.

Майже зразу дверi вiдчинилися, Гаррi побачив досить привабливу молоденьку служницю, що з цiкавiстю стала розглядати його.

– Я принiс пакунок вiд ледi Ванделер, – почав Гаррi.

– Знаю, – кивнувши головою, вiдповiла дiвчина, – але господаря нема вдома. Може, ви залишите менi?

– Не можу, – зiтхнув Гаррi. – Менi звелiли передати йому тiльки з певною умовою, отож, боюсь, я мушу просити у вас дозволу зачекати.

– Що ж, гадаю, менi можна вас впустити. Менi тут досить самотньо, а ви, скажу вам, нiби не такi, щоб з’iли дiвчину. Але шануйтесь i не питайте iменi господаря, однаково я не скажу.

– І ви таке кажете? – скрикнув Гаррi. – Ну й дивина! Сьогоднi на мене всюди чигають несподiванки. Все-таки про одне я, мабуть, можу спитати, не порушивши заборони. Вiн власник цього будинку?

– Нi, вiн тiльки наймае, ще й тижня не минуло, – вiдповiла дiвчина.

 – А тепер i я вас запитаю: ви знаете ледi Ванделер?

– Я ii особистий секретар, – запишався Гаррi.

– Вона гарна, правда ж? – знову спитала дiвчина.

– О, прекрасна! – вигукнув Гаррi. – Напрочуд мила, ласкава, добра!

– Та й ви нiвроку, – зауважила дiвчина. – Закладаюсь, ви вартi цiлого десятка ледi Ванделер.

– Я? – вкрай розгубився Гаррi. – Я тiльки секретар!

– Це ви для мене кажете? – аж нiби образилась дiвчина. – Певне, тому, що я, коли ваша ласка, тiльки служниця.

 – Але побачивши, що Гаррi щиро збентежився, пожалiла його: – Нi, я вiрю, ви не мали такого на увазi, просто ви сподобались менi, а про ледi Ванделер я й думати не хочу. Ох тi панii! – зiтхнула вона. – Як можна серед бiлого дня посилати з коробкою пiд пахвою такого стеменного джентльмена, як ви!

Розмовляючи, Гаррi i дiвчина не сходили з мiсця, вона стояла на порозi, а вiн на хiднику, тримаючи коробку i скинувши капелюха, щоб прохолонути.