Діамант Раджі=The Rajah’s Diamond

Та пiсля останнiх слiв дiвчини Гаррi, вже не витримуючи таких одвертих комплiментiв своiй зовнiшностi i тим паче пiдохотливих поглядiв, якими вони супроводились, став перебирати ногами i знiяковiло туди-сюди поводити очима. Ненароком глянувши в долiшнiй бiк завулка, вiн, на свiй несказанний жах, зустрiвся очима з генералом Ванделером. Розгнiваний, розпашiлий генерал гасав вулицями, женучись за швагром, але, впiзнавши невiрного секретаря, одразу надумав iнше, його лють дiстала новий вихiд, вiн щодуху припустив по завулку, лаючись i вимахуючи руками.

Гаррi враз заскочив у будинок, посунувши дiвчину, дверi захряснулись перед самим носом його ворога.

– Тут е засув? Вони замикаються? – питав переляканий Гаррi, а тим часом несамовитий стукiт молотка луною розлягався у передпокоi.

– Ой, що з вами трапилось? – занепокоiлась дiвчина. – Ви тiкаете вiд того старого добродiя?

– Якщо вiн пiймае мене, я пропав, – зашепотiв Гаррi. – Вiн ганяеться за мною цiлий день, а в нього цiпок зi шпагою всерединi, це офiцер з Індii!

– Ото гарнi манери! – скрикнула дiвчина.

– Це генерал, мiй пан, – мовив Гаррi. – Вiн хоче забрати коробку.

– Хiба ж я вам не казала! – переможно засмiялася дiвчина. – Я ж казала, що та ваша ледi нiкчема, i, якщо маете очi, давно слiд побачити, як вона вас трактуе. То невдячна хвойда, ось що я вам скажу!

Генерал знову шарпнув за молоток, нетерпеливлячись, що його не пускають, а потiм став гатити в дверi кулаками.

– Добре, – зауважила дiвчина, – що я сама в домi, хай ваш генерал гамселить скiльки влiзе, нiхто йому не вiдчинить. Ходiмо!

Дiвчина завела Гаррi на кухню, посадила, а сама, поклавши руку йому на плече, не криючись, милувалася ним. Гуркiт бiля дверей не вщухав, навпаки, дедалi посилювався, i в бiдолашного секретаря холонуло в серцi.

– Як вас звати? – запитала дiвчина.

– Гаррi Гартлi.

– А мене – Пруденс.

– Дуже, – промовив Гаррi. – Але послухайте, як розходився генерал. Господи, вiн напевне висадить дверi, i тодi менi тiльки смертi сподiватися!

– Ви надто переймаетесь, – заспокоiла його Пруденс. – Нехай той генерал грюкае донесхочу, тiльки руки собi наб’е. Ви гадаете, я б вас тримала, якби не могла порятувати? О нi, тим, хто менi подобаеться, я щирий приятель. У нас е заднi дверi, що виходять в iнший завулок.