Острів Скарбів / Treasure Island

Але важко було повiрити, що корабельнi товаришi нашого капiтана, а особливо два типи, яких я бачив, – Чорний Пес та слiпий жебрак, – згодилися б вiддати свою здобич за борги покiйного. Наказ капiтана сiсти на коня i мчати по доктора Лiвсi я виконати не мiг: для цього б довелося залишити матiр саму, без усякого захисту. Про це не могло бути й мови. Але нам здавалося, що й лишатися тут теж не можна: тривогою сповнювало нас навiть падiння вугiлля на залiзну решiтку в огнищi, навiть цокання нашого годинника. Скрiзь нам вчувалися чиiсь кроки, нiби хтось до нас пiдходив.

Мертве тiло капiтана на пiдлозi загальноi кiмнати й думки про те, що клятий слiпий жебрак блукае десь поблизу i щохвилини може повернутися, – все це сповнювало мене неймовiрним жахом. Треба було негайно щось робити. І ми наважилися пiти разом шукати допомоги в сусiдньому селi. Сказано – зроблено. Навiть не одягаючись, побiгли ми в темiнь i холодний туман.

Села вiд нас не було видно, але воно було недалеко, всього за кiлькасот ярдiв вiд нашого дому, на другому боцi сусiдньоi затоки.

Мене дуже пiдбадьорювало, що йти треба було не в той бiк, звiдки з’явився слiпий i куди вiн, очевидно, повернувся. Йшли ми недовго, хоч не раз зупинялися, прислухаючись. Але довкола не чути було нiчого пiдозрiлого: тiльки глухо шумiли хвилi та крякали в лiсi ворони.

Коли ми дiсталися до села, там по хатах уже засвiтили свiчки. Нiколи не забуду, як я зрадiв, побачивши жовте свiтло у дверях i вiкнах. Але виявилося, що, крiм цього свiтла, ми тут не змогли отримати нiякоi iншоi допомоги.

Бо – ви скажете, що цi люди мали самi себе соромитися, – жодна жива душа не погоджувалася пiти з нами до «Адмiрала Бенбоу».

Що докладнiше ми розповiдали про наше нещастя, то ревнiше старе й мале в цьому селi ховалося кожне у свiй куток. Ім’я капiтана Флiнта, менi зовсiм незнайоме, добре було вiдоме багатьом жителям села i сповнювало iх жахом. Деякi з них пригадали, як одного разу, працюючи в полi, поблизу «Адмiрала Бенбоу», вони побачили на дорозi кiлькох чужинцiв, яких прийняли за контрабандистiв, i одразу ж порозбiгалися по домiвках, щоб мiцнiше позачиняти дверi.

Один чоловiк бачив навiть невеличке суденце в затоцi, що носить назву Лiгво Кiттове. Тому навiть сама згадка про товаришiв капiтана лякала iх до смертi. Коротше кажучи, знайшлося кiлька смiливцiв, якi згоджувалися iхати по доктора Лiвсi (iхати до нього треба було в iншому напрямку), але нiхто не хотiв допомогти нам оборонити корчму.