Острів Скарбів / Treasure Island

– Добрий вечiр, Денсе, – сказав лiкар, кивнувши головою. – Добрий вечiр i тобi, друже. Якими вiтрами занесло вас сюди?

Начальник охорони виструнчився по-вiйськовому й переказав усi нашi пригоди, мов добре завчений урок. І треба було бачити, як зацiкавлено слухали його обидва джентльмени, як вони нахилялися вперед i поглядали один на одного, забувши навiть про своi люльки! Коли ж вони почули, як моя мати вночi повернулася до корчми, доктор Лiвсi захоплено ляснув себе по колiну, а сквайр гукнув «браво» i розбив свою довгу люльку об решiтку камiна.

Вже в серединi оповiдання мiстер Трiлонi (так, як ви пригадуете, звали сквайра) схопився зi свого мiсця i почав збуджено ходити по кiмнатi. А лiкар, щоб краще чути, зняв свою напудрену перуку. Дивно було бачити його без перуки, з коротко остриженим чорним волоссям.

Нарештi мiстер Денс закiнчив свою розповiдь.

– Мiстере Денс, – сказав сквайр, – ви шляхетна людина. А що ви розчавили конем цього брудного негiдника, то я вважаю це за доброчесний вчинок, сер.

Таких треба душити, як тарганiв!.. А Гокiнс, я бачу, теж молодець. Будь ласка, Гокiнсе, подзвони у той дзвоник. Мiстер Денс мае випити елю.

– Отже, Джiме, – сказав лiкар, – те, що вони шукали, зараз у тебе?

– Ось воно, сер, – вiдповiв я i подав йому пакет.

Лiкар оглянув пакет з усiх бокiв так, немов у нього руки свербiли негайно розкрити його. Та вiн цього не зробив, а спокiйно поклав пакет у кишеню свого сюртука.

– Сквайре, – сказав вiн, – коли Денс вип’е пива, йому треба буде повернутися до своiх службових обов’язкiв.

А Джiма Гокiнса я думаю залишити тут. Вiн заночуе в моему домi, i, з вашого дозволу, прошу дати йому паштету, хай повечеряе.

– Звичайно, Лiвсi, про що мова! – вiдповiв сквайр. – Гокiнс заслужив сьогоднi бiльшого, нiж паштет.

Менi принесли великий шмат паштету з голубiв. Сiвши за маленький столик, я з величезною охотою повечеряв, бо був голодний, як вовк. Тим часом мiстер Денс вислухав ще кiлька комплiментiв i пiшов.

– А тепер, сквайре… – сказав лiкар.

– А тепер, Лiвсi… – сказав тiеi ж митi сквайр.

– В один голос! – розсмiявся доктор Лiвсi. – Сподiваюсь, ви чули про цього Флiнта.

– Чи чув я про Флiнта?! – вигукнув сквайр. – Ви питаете, чи чув я про Флiнта? Та це ж був найкровожернiший з усiх пiратiв, якi будь-коли плавали по морях. Чорна Борода у порiвняннi з Флiнтом просто дитина. Іспанцi так боялися його, що, мiж нами кажучи, сер, я iнодi навiть пишався з тим, що вiн англiець.