Острів Скарбів / Treasure Island

«We sail tomorrow!»

7

Я iду до Бристоля

Значно бiльше часу минуло, нiж гадав сквайр, поки ми були готовi вийти в море. Не здiйснилися й iншi нашi плани, навiть намiр доктора Лiвсi бути зi мною: йому довелося поiхати до Лондона, аби знайти того, хто замiнив би його на час вiдсутностi. Сквайр клопотав у Бристолi. А я жив у його садибi пiд охороною старого егеря Редрета майже як в’язень, весь сповнений мрiй про море, про дивнi острови й пригоди. Багато годин просидiв я над картою i вивчив ii напам’ять.

Сидячи бiля вогню в кiмнатi домоурядника, я в мрiях своiх пiдпливав до острова з рiзних бокiв. Дослiджував кожен вершок його поверхнi, у тисячний раз видирався нагору, що ii пiрати назвали Пiдзорною Трубою, i з вершини ii милувався чудовими й мiнливими краевидами. Інодi в моiй уявi острiв аж кишiв дикунами, i ми змушенi були вiд них захищатись. Інодi його заселяли небезпечнi хижi звiрi, якi ганялися за нами. Але при всiй моiй фантазii я не мiг передбачити тих дивних i трагiчних подiй, що сталися з нами там насправдi.

Так минали тижнi, аж поки одного чудового дня надiйшов лист, адресований докторовi Лiвсi, з такою припискою:

«Якщо лiкар вiдсутнiй, лист мають вiдкрити Том Редрет або молодий Гокiнс».

Пiдкоряючись цьому наказовi, ми прочитали (або, точнiше, я прочитав, бо егер так-сяк мiг читати тiльки друковане) такi важливi новини:

«Готель „Старий якiр“, Бристоль

1 березня 17… року.

Дорогий Лiвсi!

Не знаючи, чи ви зараз у моiй садибi, чи ще в Лондонi, я пишу одночасно на обидвi адреси.

Судно придбано й споряджено. Воно стоiть на якорi, готове до вiдплиття. Ви нiколи й не мрiяли про кращу шхуну – дитина може нею керувати. Мiсткiсть – двiстi тонн. Назва – „Еспаньйола“.

Я дiстав ii з допомогою мого давнього приятеля Блендлi, який виявився чудовим дiлком. Цей прекрасний чоловiк працював для мене достоту мов каторжний. Та що казати, кожен у Бристолi хотiв допомогти менi, варто було тiльки натякнути про мету нашого плавання, тобто про нашi скарби…»

– Редрет, – сказав я, перериваючи читання, – докторовi Лiвсi це не сподобаеться.

Сквайр таки роздзвонив про все.

– А хто важливiший, сквайр чи твiй лiкар? – пробурмотiв егер. – Чого б це йому мовчати? Щоб догодити докторовi Лiвсi, чи що?

Я не став з ним сперечатися i читав далi:

«Блендлi сам вiдшукав „Еспаньйолу“ i, завдяки своiй спритностi, купив ii за смiховинно малу цiну. Правда, е в Бристолi людцi, якi дуже не люблять Блендлi.