Острів Скарбів / Treasure Island

Вони навiть базiкають, нiби цей чесний чоловiк все робить тiльки за грошi, нiби „Еспаньйола“ належала йому i вiн продав менi ii втридорога, – безсоромний наклеп! Нiхто з них не наважуеться, проте, заперечувати добру якiсть судна.

Отже, досi не було нiяких затримок. Щоправда, робiтники спочатку працювали мляво, але потiм справа пiшла краще. Багато довелося клопотатись, щоб пiдiбрати команду.

Я вирiшив найняти чоловiк двадцять – на випадок нападу тубiльцiв, пiратiв або клятих французiв. Я вже просто з сил вибився, а знайшов тiльки пiвтузеня чоловiк, аж от щасливий випадок послав саме ту людину, яка менi була потрiбна.

Я стояв на набережнiй, коли зовсiм випадково розбалакався з ним. Виявилося, що вiн старий моряк, тримае корчму, знае всiх морякiв у Бристолi. Втратив здоров’я на березi й хоче найнятися хоч би кухарем на яке-небудь судно, щоб знову пiти в море. Того ранку, за його словами, вiн прийшов у порт тiльки для того, щоб подихати солоним морським повiтрям.

Це мене дуже зворушило (вас це теж неодмiнно б зворушило). З жалю я запропонував йому мiсце корабельного кухаря. Звуть його Довгим Джоном Сiльвером. У нього немае однiеi ноги. Але це, на мою думку, тiльки добре рекомендуе його, бо ногу свою вiн утратив, служачи батькiвщинi пiд начальством безсмертного Гока. Вiн не одержуе пенсii, Лiвсi. Подумайте тiльки, в який ганебний вiк ми живемо!

Так от, сер, я гадав, що знайшов тiльки кухаря, а виявилось, що вiдкрив цiлий екiпаж.

Сiльвер i я, ми за кiлька днiв пiдiбрали команду справжнiх випробуваних просолених морякiв – не дуже, мабуть, привабливих на вигляд, але, судячи з iхнiх облич, вiдчайдухiв. Запевняю, що з таким екiпажем ми можемо пiти в бiй хоч би й проти фрегата.

Довгий Джон навiть порадив менi позбутися двох iз шести чи семи чоловiк, що я iх найняв ранiше. Вiн за якусь хвилину довiв менi, що вони прiсноводнi швабри, з якими не можна зв’язуватись, коли йдеш у небезпечне плавання.

Почуваю себе чудово: iм наче бик, сплю мов колода. І все-таки нетерпляче жду тiеi митi, коли залопотять нашi вiтрила. Гей, швидше б у море! До дiдька скарби! Море, а не скарби, паморочить менi голову! Отже, Лiвсi, мчiть сюди. Не втрачайте нi години, якщо ви поважаете мене.

Вiдпустiть молодого Гокiнса пiд охороною Редрета попрощатися з матiр’ю, а потiм нехай обидва повним ходом поспiшають до Бристоля.

Джон Трiлонi.

Post scriptum.