Острів Скарбів / Treasure Island

Що вiн тут базiкав про кiлювання? Я його самого протягну пiд кiлем…

Вигукуючи цi фрази, Сiльвер без упину стрибав по тавернi на своiй милицi, вдаряв по столах долонею i виявляв таке обурення, що, мабуть, переконав би в своiй щиростi найнедовiрливiшого суддю чи полiцая.

Моi пiдозри виникли знову, коли я побачив Чорного Пса у «Пiдзорнiй Трубi», а тому я пильно стежив за кухарем. Та вiн був занадто розумний, винахiдливий i спритний, як на мене.

Отже, коли обидва посланцi повернулися захеканi й оголосили, що загубили слiди Чорного Пса в юрбi, а господар корчми страшенно вилаяв iх, – я вже сам готовий був ручитися за непричетнiсть Довгого Джона Сiльвера до пiратiв.

– Послухай, Гокiнсе, – сказав вiн, – для мене ця iсторiя може скiнчитися дуже погано. Ну що подумае про мене капiтан Трiлонi? Цей клятий бандит сидiв у моему власному домi i пив мiй ром! А потiм приходиш ти i кажеш менi, що вiн з розбiйницькоi зграi. І все-таки вiн втiкае в мене прямо з-пiд рук.

Ти, Гокiнсе, повинен пiдтримати мене перед капiтаном Трiлонi. Ти молодий, але тебе не проведеш. Ти не з дурних. Я це побачив одразу, як тiльки ти увiйшов сюди. Ну сам подумай: що мiг зробити я, калiка на дерев’янцi? Коли б я був на конi, як колись, вiн би вiд мене не втiк, я б йому показав!.. Але тепер…

Та раптом вiн замовк i широко розкрив рота, нiби щось пригадавши.

– А грошi?! – прогримiв вiн. – За три кварти рому! Хай йому чорт, я ж зовсiм забув про грошi!

І, впавши на лаву, вiн почав так реготати, що з очей в нього потекли сльози.

Дивлячись на нього, я теж не змiг утриматися вiд смiху, i ми обидва зареготали на всю корчму.

– Ну й тюлень же я! – сказав вiн нарештi, витираючи щоки. – З нас, бачу, вийде добра парочка, Гокiнсе. Адже я й зараз юнга в душi. А проте, треба йти. Обов’язок е обов’язок, браття. Я тiльки надiну свого старого трикутного капелюха, i ми пiдемо разом до капiтана Трiлонi доповiсти йому про цю приключку.

А справа ця серйозна, Гокiнсе. І, треба визнати, вона не робить особливоi честi нi тобi, нi менi. Так, так. Нi тобi, нi менi. Обидва ми дали маху. Але, чорти б його вхопили, як здорово вiн пiддурив мене з цими грошима!

І вiн знову зареготав так щиро, що хоч я i не розумiв, з чого тут, власне, смiятися, але мимоволi приеднався до нього.

Ми пiшли вздовж набережноi, i скоро я переконався, що Сiльвер дуже цiкавий спiвбесiдник.