Травень

Крокував асфальтованою дорогою, ховаючи руки в кишенях. Згадував подii минулого вечора. Спогади причин i наслiдкiв перемiшувалися у головi окремими кластерами i збивалися у каламбур, в «салат Олiв’е». Шия, лiктi, ребра, обличчя – все болiло, тому йшов сутулий, немов сорокап’ятирiчний п’яниця. Витягав з гармидеру думок спогади мого з нею перебування, немов тендiтнi фiгурки нецке, нiжно тримаючи пальцями, роздивлявся кожну окремо i клав на мiсце, потiм дiставав ще i ще, доки якась машина, що проiздила мимо, не зруйнувала думки гучним сигналом.

Я хутчiш вiдскочив на узбiччя i крокував далi. Минаючи рiднi оку пейзажi, вперше не пiзнавав себе на iх тлi. Подумки осмiхався сам до себе, мiркуючи над змiнами, що так рiзко сталися в життi.

«А що ж тепер скаже вона, коли дiзнаеться? Що подумае?

Добре, що вчорашне скiнчилося.»

3

Мое дитинство – зовсiм невесела пора. Батько покинув нас, грюкнувши дверима квартири. Я залишився з вагiтною мамою. Потiм з’явився Богданчик. Мама працювала в двi змiни на заводi, бабуся няньчила малого, а я блукав цими вулицями i шукав собi заняття.

Я так радiв, що батько вже не б‘е мене та матiр, що був готовий ходити в старих кросах усю вiчнiсть. Ігри у вiйну вiдiйшли у минуле, футбол чомусь не приваблював нас. Ми були закодованими дiтьми реклами i пропаганди, яка насаджувалася роками. Все частiше з’являлися вечорами бiля мiсцевих барiв. З’явилася компанiя, з якою проводив вiльний час. Ми пили пиво та горiлку, аж доки хтось не починав видавати вiсiмки помiж столами, тодi всi дружно реготали з нещасного. Здавалося, що це класно сидiти в вiцi чотирнадцяти рокiв за столиком такого закладу. Поряд рiкою лилися спиртнi напоi, тут i там мелькали п’янi обличчя, всi говорили матом в туманi тютюнового диму, i я також. На колiнах старшокласникiв терлися дiвчата, i ми роззявивши рота, дивилися на них. Нашi розмови зводилися до марних балачок нi про що. З часом це починало набридати i пригнiчувати. Та я не шукав нiякого виходу. Серед присутнiх часто обиралася жертва, яку кожен привселюдно намагався принизити колючим словом. Такi приниження заздалегiдь рано чи пiзно закiнчувалися побиттям нещасного. Сильнiшi завжди самостверджувалися за рахунок слабших. Так ми розважалися i це нагадувало збiговисько гiен. Здавалося, що так мусить бути. Менi було чотирнадцять, а я вже курив пив i крав. Жив безбожним життям. Нiхто не показував iншоi дороги, а цю я обрав сам, або вiддався стадним iнстиктам.