Травень

Соломiя спiймала мiй лютий погляд, все зрозумiла i спробувала заспокоiти:

Іване, не звертай уваги!

Повернення в реальнiсть, як вiдро крижаноi води на голову. Валерка заклав у мое тiло вибухiвку, i я чув, як цокае ii годинниковий механiзм. Вже потiм навiвши справки я дiзнався, що Валерка не дае проходу дiвчинi i навiть розпускав до неi руки. Ця iнформацiя була остаточним аргументом у правильностi прийнятого мною рiшення.

А тепер мiсяць освiтлював нам шлях. Друзi вгадали мою вiдчуженiсть. Ми крокували до мiськоi дискотеки.

– Ей, хлопче, що сталося з тобою? Чому сумуеш? – запитував Апачi.

– Я не сумую, – говорив крiзь штучну посмiшку.

– А трошки гальмую, – продовжив мiй друг, пiсля чого всi смiялися.

– Трохи задумався та й усе, не звертайте уваги.

Хлопцi продовжували теревенити, тiльки Макс говорив своiм поглядом: “Тримайся!”

Ми пiдходили до дискотеки. Танцпол був заповнений. Частина танцювала, iнша пiдпирала стiни з пляшками пива у руках i цигарками мiж пальцями.

Дискотека – пiд вiдкритим небом, танцпол був обгороджений сiткою, всi називають його “клiтка”. Асфальт весь захарканий i засмiчений лушпинням насiння та бениками. Я роздивлявся навколо i готував потрiбнi слова, накручував себе, як злого собаку. Ми зайшли крiзь ворота на територiю мiсцевого бару, бiля якого саме й вiдбувалася дискотека.

Моi очi, шукали Валерку. Мiж хлопцями в цей час велася розмова про музику. Сашко Апачi розповiдав про альбом якогось репера i про те, як добре йому тренуеться, коли бубнить той американець.

Так, я згоден, музика може пiдняти настрiй. На той момент моi емоцii могла передати один вибуховий трек: “diesel power” гурту ”Prodigy”, який раптово змiнювала «Весняна соната» Бетховена.

Коли хлопцi струмком один за одним пiдiймалися крiзь натовп по сходах ганку в бар, я запримiтив Валерку. Той сидiв за великим дубовим столом бiля критого лiтнього бару в колi своiх друзiв i пив пиво. Макс побачив, куди спрямований мiй погляд, але нiчого не сказав нашим, якi вже були в серединi.

Лишився пильнувати. Оцiнивши ситуацiю, пiшов прямо до нього впевненими кроками.

Вся компанiя здивовано подивилася на прибульця, що втупився прямо у очi Валерцi. Не довго думаючи, я швидким рухом схопив бокал з пивом i виплюснув його в обличчя неприятеля, той просто отетерiв. Перехилившись через стiл, я прошепотiв йому на вухо: “Ще раз хоч пальцем торкнешся Соломii – повибиваю мiзки з голови.