Елла

Врештi решт вони зiйшлись поглядами, i Елла простягнула руку, щоб доторкнутись до пiтьми яка оточувала дiвчину, але краем ока побачила медальйон на шиi дiвчинки, круглу металiчну пiдвiску у формi метелика.

– Соня? – прошепотiла Елла, на мить завагавшись.

Цього вистачило, щоб темрява взяла верх i обхопивши Еллу, повалила ii на землю.

– Зупинися, Соня. – промовила Елла Райс, прикрившись рукою.

– А вони зупинились? Зупинились коли убивали нашу сiм’ю? – очi дiвчинки наповнились гнiвом. – Я захищаю нас вiд таких як ти, як вiн.

Темрява пiдхопила Еллу i в мить перенесла до будинку.

– Поглянь, що вони накоiли. Як би не я – нас спiткала б така ж доля.

– Як це сталось? – схилившись на колiна, запитала Елла.

– Батьки допомагали iм, лiкували iх. Наша матiр врятувала доньку одного iз мiсцевих жителiв: дiвчинка була при смертi, а замiсть подяки вони звинуватили ii в чаклунствi. Вони схопили усю сiм’ю: матiр, батька, молодшого брата i повiсили iх по черзi. Ми бачили все, ми булу наступними, але нiчого не могли зробити.

На наших очах убили найближчих людей. І я вирiшила дiяти, але я не встигла: нiч прийшла запiзно. На мить би ранiше… Ми, Соня бiльше не буде страждати i…

Крiзь вiкно пробився перший промiнчик сонця, Елла в надii кинулась до дверей, але лише вiдчула сильний поштовх у спину i ii викинуло на зовнi. Схiд сонця останне, що побачила Елла перед тим як заплющити очi.

– Елла! Елла! Ти жива? – на чаклункою схилився Томас. Вiн тряс ii за плече, але дiвчина нiяк не приходила до тями.

– Що сталося? – врештi розплющила очi жiнка, озираючись довкола.

– Ми живi. – Томас усмiхнувся. – І ти врятувала менi життя. І твiй ручний пацюк. Коли я отямився, вiн лежав на менi, на ранi. Не знаю що вiн зробив, але це допомогло.

– Сноррi – дiвчинка. – Промовила Елла, пiдводячись. – Як же все болить.

Чаклунка оглянулась, знайшовши поглядом Соню. Дiвчинка сидiла, прижавшись спиною до будинку i обнявши колiна. Вона виглядала як i при першiй зустрiчi з Еллою в замку.

– Я не хотiла цього.

 – крiзь сльози промовила Соня. Гнiв в ii очах змiнився на страх. – Я ii бiльше не можу контролювати.

– Хто вона? Як довго вона в тобi?

– Скiльки себе пам’ятаю. Ранiше я могла ii зупинити, але я просто хотiла врятувати батькiв.

– Я розумiю. – Елла обняла дiвчинку. – Ми тобi допоможемо.

– Як?

– Вона приходить тiльки у ночi?

– Так.

– Томас, принеси мою сумку iз будинку. – максимально спокiйно звернулась чаклунка до чоловiка, обiймаючи Соню.